сни між зорями

Коли   Лінн розплющила очі. Світ був розмитий — теплий сонячний промінь крізь фіранку лоскотав щоку.
Лінн лежала на дивані у знайомій кімнаті. Пахло м’ятою і димом.

— Нарешті, — тихий голос збоку. Вона повернула голову.

Ейден. Сидів біля неї, тримаючи її руку. В його очах тривога. Поруч —Мері, у зеленій накидці, з травами в руках. трималась за свій магічний кулон.І ще — Елі, сестра Ейдена.  сьогодні особливо Стримана,напружена,її очі ніби намагалися прочитати  думки Лінн.

— Ти марила уві сні, — прошепотіла Мері. — Говорила імена. Плакала.

— Що ти бачила? — запитав Ейден. Його голос був м’який, але напружений.

Лінн сіла повільно, серце ще билося важко.

— Я бачила обох.  ВІщуни. Світлого й Темного. І… я не отримала відповіді. Але я знаю, що час зробити вибір.

— І що ти відчуваєш? — спитала Елі. Її голос був точний, мов закляття.

Лінн подивилась на них. На Ейдена. На Мері. І на своє відображення в  склі вікна. Там була дівчина, яка вже не боялась.

— Я відчуваю, що маю йти до нього. До Енді. Але не щоб виконати пророцтво. А щоб сказати йому, що він не сам.

Мері усміхнулась. Ейден опустив погляд. Він нічого не сказав — лише стиснув її пальці трохи міцніше.

— Тоді ми йдемо разом, — тихо сказала Елі. — Бо в темряву не можна йти на самоті.
 

Тиша в кімнаті стала важчою, ніж повітря перед бурею. Мері відвернулась до столу з травами, мов би давала їм простір. Елі стояла біля вікна, її обличчя застигло. Лінн усе ще сиділа на дивані — розгублена, з тінню сну в очах. А Ейден… його рука більше не торкалася її пальців.

— Почекай, — він мовив тихо, але голос тремтів. — Я щось не зрозумів.
 

Лінн сиділа на дивані, ще не зовсім прокинута — не тілом, а серцем.
Навпроти неї — Ейден. Його постава здавалася спокійною, але очі — очі були бурею.

— Пророцтво? — сказав він тихо, без крику, але в голосі тремтіла образа. — І всі ви це знали?

Мері мовчала. Елі кинула на нього короткий погляд, але не відповіла.

— Усі знали… — повторив він. — А я ні. Я, який тримає її руку щоночі. Я, який зустрічав її в  коли вона  Я, який… — його голос зірвався. — Я, який її кохає.

 

— Ми не хотіли зламати все, — нарешті сказала Мері. — І не хотіли вплинути ні на кого. Особливо на вас. Віщунка бачила Енді. Але бачити — ще не значить, що це правда. Пророцтво — це не вирок.ДО того ж Лінн просила не говорити тобі.

— Але ви мені не дали шансу самому це вирішити, — тихо, але твердо сказав Ейден.

Він підвівся і повільно підійшов до вікна, спершись руками на підвіконня.  світло заливало його спину, мов розмивало контури.

— Я не ідеальний. Я знаю, ким я є. Що в мені є тінь. І що вона іноді говорить голосніше, ніж я сам. Але вона не сильніша за те, що я відчуваю до Лінн.

Він обернувся. Його очі зупинилися на ній.

— Лінн. Навіть якщо весь світ вирішив, що ти маєш бути з кимось іншим — я не здамся.
Навіть якщо хтось написав твою долю до того, як ти мене зустріла — я стану тим, хто її перепише.

Вона вдихнула — повільно, як перед словами, які важко вимовити.

— Ти — не мій виняток. Ти — мій вибір.

Ці кілька слів ніби розчинили напругу. Ейден підійшов ближче, опустився перед нею на одне коліно й узяв її руки у свої.

— Тоді ми пройдемо це разом. Пророцтво — хай говорить що хоче. Я боротимусь за тебе, навіть коли доведеться йти крізь пітьму. Навіть коли найкращий друг стане ворогом. Навіть коли весь світ — проти.

— Я не хочу, щоб ви стали ворогами, — прошепотіла вона. — Він… він не злий, просто… загублений.
Його музика ще відродить його.

— А я не дозволю тобі загубитись разом із ним, — твердо сказав Ейден.

У кімнаті стало тихо. Елі злегка посміхнулась. Мері обернулась, з трав’яною пастою в руках.

Ввечері Вітальня будинку Ейдена на мить занурилась у спокій. Мері саме щось перешіптувалась з Елі, коли раптом —
двері розчинилися самі, без стуку.
Вітер затанцював в оселі, і разом з ним увійшли вони.

Першою — Мія. Висока, із зібраним у хвіст волоссям,  Її очі, глибокі й проникливі, ніби бачили крізь шкіру. М’яка усмішка не приховувала того, що могла зупинити час одним лише словом.

далі Григорій, її чоловік,його погляд,  здавався кам’яним, але саме в ньому — було найбільше доброти. Він— ніс коробку з пирогами.

— Не всі вампіри приходять із голодом, — пожартував він, заходячи до кімнати. — Деякі приносять випічку.

— Ви ж не викликали демонів? Бо ми з пирогами, не з освяченою водою, — озвався хтось іззаду.

Увійшли Коріан і Теріан, . Обидва з зачісками в стилі панк з піднятими бровами й саркастичними посмішками, в чорному, що виглядало більше як стиль, а не традиція. Теріан тримав планшет і знімав усе на відео.

— І знову вампірська драма? — промовив Коріан. — Боюсь, у нас із братом скінчився попкорн.

— Припини, — кинув Ейден, хоч усміхнувся.

— Ти не міг подзвонити й сказати,   нові пророцтва, Темний Король ,світ  що зникає в тінях? — продовжив Теріан. — Це краще, ніж мильна опера.

А за ними — Дін. Високий, засмаглий, з. Він ішов упевнено, в одязі Стража — символічно й гордо.
Підійшов до Мері і легко, не зважаючи на решту, обійняв її за талію.

— Ти в порядку? — запитав.

— А ти  всеи більше виглядаєш як герой з фентезі-книги, — прошепотіла вона й посміхнулась.

Еллі спостерігала, схрестивши руки.

— Зібрання вампірської родини. Як завжди — феєрично.

Мія підійшла до Лінн і нахилилася трохи ближче.
— Не дозволяй чужим пророцтвам затьмарити власний вибір. У кожній з нас є трохи світла — навіть у пітьмі.

Григорій поставив коробку на стіл і додав:

— Ти в домі, де тебе захищатимуть усі, навіть ті, хто не вірив у пророків. Ми врятуємо втою матір.

Ейден спостерігав за всім із ледь прихованим хвилюванням. Але в глибині його очей світилася вдячність. Його родина прийшла. Не лише через обов’язок — через любов.