навздогін

Стара театральна зала світилась сотнями вогнів — лампи під стелею пульсували у такт музиці, а сцена майже парувала від енергії. Натовп гойдався в ритмі, тіла торкались одне одного, ніби всі стали частиною одного дихання.

Лінн стояла поруч із Ейденом у першому ряду, в самісінькому серці цієї магії. Його рука лежала на її талії, тепла і захисна. Коли світло спалахнуло, і на сцену вийшов Енді, вокаліст Seven Says, зал вибухнув ураганом оплесків.

Він був харизматичним, із хриплим голосом, який рвав повітря навпіл.

— Доброго вечора, Темна Вишня — прокричав він. — Сьогодні — не просто шоу. Сьогодні — ніч, коли реальність тріщить по швах!

І в ту мить, коли струни гітари завили у першому акорді, Ейден нахилився до Лінн і прошепотів:

— Він знає. Про нас, про все. Ми з ним давні друзі… більше, ніж просто друзі.

Лінн озирнулась здивовано, і в той момент Енді кинув погляд у натовп — прямо на неї. Його очі на мить засяяли сріблом. Він посміхнувся.

— А тепер, ця пісня — для особливої людини. Залишайся сильною. Світло — всередині тебе.

Серце Лінн затремтіло. Ейден стиснув її руку, ніби підтверджуючи: він говорив саме про неї.

Натовп в залі шаленіє — кожна людина у натовпі здавалася палаючою іскрою, частиною великої хвилі звуку, світла і ритму. Пульс музики відчувався в грудях, під ногами, у повітрі.

Ейден стояв позаду Лінн, тримаючи її в обіймах, ніби хотів захистити від усього зовнішнього світу. Її волосся танцювало у ритмі музики, очі блищали від вогнів сцени і від того особливого блиску — захоплення.

І от, на сцену вийшов Енді.

Він був зовсім не таким, яким уявляла його Лінн зі старих кліпів. Він був справжнім. У його голосі — сила, шрами, надія. А коли він зупинився біля мікрофона, дивлячись прямо в зал, його очі — яскраво-сірі, ніби відблиск сталевих хмар — впіймали її погляд.

— Ця пісня, — сказав він, — для однієї з вас. Для тієї, хто колись буде вартувати світ. Для тієї, хто досі не усвідомила, що вона — магія, вогонь, життя. І для того, хто завжди буде поруч, навіть коли небо впаде.

І почалась пісня — спершу повільна, майже шепіт, потім наростаюча, як буря:

"You’re not just a spark — you’re the storm before light,
A breath in the dark, the truth wrapped in night.
I see you, I feel you, I’ve waited so long,
To sing you this promise — in silence, in song..."

Лінн затамувала подих. Серце билося в унісон. Вона не чула нічого, крім слів, не бачила нікого, крім Енді Реверса, і тільки одна думка пульсувала в ній: він знає. Не лише її ім’я. Її суть.

Ейден нахилився до її вуха:

— Це  "заклинання".  - сказав він. - нова пісня

І коли куплет перейшов у приспів, зал засяяв червоним і золотим світлом:

"Shine for the broken, shine through the pain,
Be the fire when nothing remains.
You are the legend, the love, the flame —
Rise, rise, rise again!"

Поруч Лінн помітила Еллі, яка, не зводячи очей зі сцени, тримала за руку свого хлопця —хлопця  з м’якою усмішкою й рудим волоссям підстриженим коротко.Їхні пальці переплелися, немов два світи, що знайшли гармонію. Його рухи були плавні, звірині — Лінн одразу відчула, що він не зовсім людина.

— Перевертень, — прошепотів Ейден, не відводячи погляду від сцени. — Але з доброго роду.

Далі — Мері й Дін, які стояли в обіймах, посміхаючись, як ті, хто пам’ятає біль, але навчився жити з ним. Мері хитнула головою в бік Лінн і підморгнула, мовляв, ти просто сяєш.
 

А тоді… на мить усе змінилося.

Повітря у залі стало густішим, як перед грозою. Світло сцени тремтіло, тіні на стінах наче ожили.

Лінн повернула голову — і побачила в далекому кутку залу Тіней. Вони були тонкі, як дим, але рухались швидко. Їхні очі світились, як вуглини в попелі. Вони не могли пройти просто так — вони прийшли по неї.

Енді не зупинився. Його голос став різкішим, вогненним:

"When the dark takes your name, don’t hide, don’t bend,
You are the song that they’ll never end.
Light them with fury, light them with grace —
Burn every shadow that dares see your face!"

Ейден уже знав, що треба робити. Його долоня засвітилась срібним сяйвом.

— Тримайся, — прошепотів він. — Вони не матимуть тебе.

Із підлоги розгорнулося магічне коло, сяюче рунічними знаками. Лінн, Елі, її перевертень, Мері, Дін — усі зібралися разом. Світло кола з’єднало їх, наче нитка.

— Пора додому, — Ейден провів рукою в повітрі, й портал відкрився — мов вода, що колишеться в повітрі, сріблясто-блакитна.

— Всі всередину! — гукнув він, підштовхуючи Лінн. Вона ще раз озирнулась — Енді стояв на сцені, тримаючи погляд на ній. Він кивнув.

"Shine. No matter what."

І тоді Ейден зімкнув пальці навколо її руки — і портал ковтнув їх усіх, лишивши позаду зал, музику й морок, що наближався.


 

Світло у кімнаті було приглушеним. Синє світіння порталу ще трималось у повітрі, але швидко згасло, залишивши по собі легкий запах озону.

Лінн сиділа на краю ліжка, тримаючи в руках браслет із світлої тканини — подарунок Енді. Вона крутила його в пальцях, намагаючись збагнути, чому цей концерт був таким важливим… і таким небезпечним.

Ейден підійшов до неї з кухні, тримаючи дві чашки теплого напою.

— Чай із місячною ромашкою. Має заспокоїти, — м’яко мовив він, сідаючи поруч.

Лінн узяла чашку, але її очі були десь у далечині.

— Ти теж це відчув? Ті тіні… вони не просто шукали нас. Вони… дивились на нього. На Енді.

Ейден кивнув, задумливо вдивляючись у вогонь каміна.

— Так. І він… знав про них. Не здивувався. Навіть коли вони були поруч, він продовжував співати. Наче це… частина плану.