ну майже кінець

Далі все сталося надто швидко. Мері, в останній момент, різко пнула Фурію, що тягнулася до Діна. Фурія миттєво обернулась, а Дін, не вагаючись, встромив їй ніж прямо в груди. Вона підкосилася , і почалазаточуватися, іле вже плела якесть нове чорне закляття,падала мов в заповільненні, залишаючи по собі холодне повітря.

Елен, немов вихор, кинулась у відповідь на Темного Короля. Вогонь її люті був помітний навіть у сутінках. Ейден, стоячи позаду Лінн, міцно обійняв її, мов передаючи частину своєї сили, наповнюючи її внутрішню сутність. Вона відчула цей потік, що пробуджував усі її внутрішні резерви.

Раптом в її свідомості прозвучав його голос — тихий, але надзвичайно глибокий:

— Лінн... я люблю тебе. Завжди любив. З першого погляду.

Ці слова пробили її, наче стріла, і в грудях щось клацнуло. Сльози почали котитися по щоках, але не від слабкості — від сили, що прокидалася всередині. З обох долонь вирвався яскравий зелений світловогонь, що злився в один потужний потік.

І раптом — вибух! Яскравий, сліпучий, наповнений енергією життя і смерті одночасно. Фурія розпалася на дрібні частинки, зникла без сліду.

Зала завмерла. Навіть Темний Король із своїми супутниками стояли в мовчазному подиві.

Але портал залишався відкритим. Лінн повільно спрямувала обидві руки вперед і тихо сказала:

— Холод.

В її уяві з’явилися крижані льодовики, нескінченні зими та снігові вихори, які спустошували все на своєму шляху. Портал 12 світів почав покриватися товстою крижаною корою, що тріщала і мерехтіла у холодному світлі.

У голові Лінн загуло, наче тисяча дзвіночків одночасно, радість і легкість розливалися по всьому тілу. Але раптом закружляла голова, світ поплив перед очима, і вона втратила свідомість.

Коли Лінн знепритомніла, битва почала затихати. Темні й світлі озиралися навколо, розуміючи, що зіткнення наближається до кінця. Хтось стрімко зник у власному порталі, але портал 12 світів залишався непрохідним — його сковано Ключем.

Темний Король, збитий з ніг ударом закляття, повільно піднявся, озираючись у пошуках своєї свити.

Ейден, тримаючи Лінн на руках, відкрив портал — той, на який вистачило сил лише вампіра. Гучно крикнув:

— Друзі, швидше!

Він потягнув за собою Мері й Діна, а Елі без вагань пішла слідом.

Зала знову занурилася в тишу. Всі розійшлися, залишився лише Темний Король зі своєю свитою та частина Тіней.

Король, охоплений шаленою люттю, не шкодував сил — вдаряв у портал вогняними закляттями, намагаючись розтопити лід, створений самим Ключем, але марно.
                                                                 ***************************

Поки Лінн лежала у сні, їй снилися теплі, ніжні сни. Хтось лагідно обіймав її і цілував у лоб.

— З нею все буде гаразд? — пролунало жіноче запитання.

— Так, — відповів чоловічий голос, — просто виснаження. Я підживлю її енергією, а амулет додасть сили. Вона має відпочити.

— Ейден?

— Мері?

— Дін?

Лінн повільно відкривала очі, відчуваючи, як світло ріже зіниці. Вона лежала, мов після важкої п’янки: голова гуділа, тіло було важким і розбитим. Спогади про останній день народження Мері, де вони веселилися з коктейлями, спливали у пам’яті.

Раптом почула тихий шепіт за дверима:

— Вона прокинулась.

Біля неї сидів Ейден.

— Привіт, — сказав він тихо, ніжно погладжуючи руку Лінн. Його дотик заспокоював, мов обіцянка, що вона не одна.

Лінн намагалася сісти, але голова ще крутилася. Він підтримав її.

— Ось, візьми, — подав чашку з чаєм. — Це відвар цілющих трав. Лісовик передав. Сказав, ти варта фарту.

«Монета», — згадал Лінн і відчула, як тепло розливається по тілу.
 

Ейден дивився на Лінн, яка поступово поверталася до життя. Його серце билося швидше, ніж зазвичай — не від сили бою чи адреналіну, а від глибокого, майже дитячого страху втратити її. Він бачив, як вона стомлена, виснажена, і кожен її подих був як тонкий криголам між життям і смертю.

В його голові вирували думки, мов шалені хвилі: Що, як вона не прийде до тями? Що, якщо цього разу йому сили не вистачить? Він боявся, що темрява, яка загрожувала світу, забере її назавжди. І навіть найсильніші закляття і амулети здавалися йому недостатніми.

Та коли він поглянув у її , в його грудях вирвався тихий, але непохитний голос:

— Лінн, — промовив він, стискаючи її руку, — усе буде добре. Я тут. Я не відпущу тебе. Ти сильніша, ніж думаєш, і ми разом пройдемо через це.

Він нахилився ближче і тихо додав:

Ти моє фатальне полум"я, що дає мен силу боротися за нас обох.

 

— Портал досі відкритий, — сказав Ейден. Його погляд став серйозним. — Але ти його заморозила. Цікаво, як тобі це вдалося, не знаючи жодного закляття. Темний Король і його варта все ще тут. Вони не відступили — просто чекають слушного моменту.

— Що ж нам робити? — прошепотіла я, відчуваючи, як усередині знову розгоряється та сама сила — світла й темна водночас.

— Маємо підготуватися, — Ейден стиснув мою руку трохи сильніше. — Ти — Ключ. Твоя сила потрібна не лише нам, а всім світам. Але ти не сама. Я, Мері, Дін — ми поруч. Еллі й мама також. Ми всі чекали, поки ти відновиш сили.

— Як довго я була без тями?

— Ти проспала добу, мила, — тихо сказав він і обійняв мене, ніжно поцілувавши в скроню.

У цей момент до кімнати увійшла Мері, тримаючи в руці амулет, що світився м’яким блакитним світлом.

— Амулет допоможе втримати портал у замороженому стані, — пояснила вона. — Але це тимчасове рішення. Нам потрібно знайти спосіб назавжди зупинити Темного Короля.

Я відчула, як усередині народжується рішучість. Страх поволі відступав, поступаючись місцем надії.

— Еллі навчила мене кількох фішок, уяви! — захоплено сказала Мері, формуючи в долоні напівпрозору півмісяцеву структуру, що світилася зеленим. На її лівій руці загорівся м’який вогонь.