Легенда про ключ

 Ввечері Лінн, Ейден і Елі зібралися в затишній вітальні біля великого каміна, вогонь якого потріскував, кидаючи золотисті відблиски на стіни. За вікнами панувала ніч, а темрява здавалася глибокою й щільною, ніби сама сутність лісу прислухалася до кожного їхнього слова.

Коріан, Террі та батьки вирушили перевірити, чи не загрожує щось від Тріади. Їхня відсутність створювала дивне відчуття простору і тиші, мов дім затамував подих разом із тими, хто в ньому залишився.

Ейден сидів на підлозі, спершись спиною об старовинне крісло, тримаючи в руках глиняну чашу. Він щойно розлив ароматний пунш у прозорі келихи й подав їх Елі та Лінн.

— Це старий рецепт, — сказав він, усміхаючись. — Ще з часів, коли світ був трохи… спокійніший.

Лінн, загорнута в плед, вмостилася в глибокому кріслі з високою спинкою. Їй було напрочуд затишно: м’яке тепло напою зігрівало долоні, а голос Ейдена — душу. Його слова звучали, наче музика, — неспішно, з ледь вловимим смутком і дивним спокоєм, що приходить лише після бурі.

Елі мовчки слухала. Її очі раз у раз зупинялися на Ейдені й Лінн, а на вустах грала тиха усмішка — тепла, майже сестринська. Вона нічого не казала, але в її погляді читалося розуміння, якого не навчишся за життя.

— Було це давно… — почав Ейден, дивлячись на вогонь. — Тоді, коли світ ще не був розірваний на фрагменти, а небо над нами було єдине. Я пам’ятаю, як пахли ліси вранці, коли ми вперше дізналися, що Тріада відроджується...

Його голос огортав, як м’який серпанок. Лінн слухала, не зводячи з нього очей. У цьому вечорі було щось особливе: у тиші, у легкому потріскуванні полін, у тому, як їхні погляди перетиналися.

Зручно вмостившись біля каміна, Лінн, Ейден і Елі насолоджувалися теплом вогню. За вікнами панувала глибока ніч, а в будинку панувала майже магічна тиша. тут, у вітальні, було тихо, затишно… і трохи чарівно.

Ейден, тримачи чашу пуншу, почав повільно, наче занурюючи слухачів у забуті легенди:

— Колись існувало Дванадцять світів. Кожен із них — унікальний, але водночас пов’язаний з іншими тонкими, невидимими нитками. Їх єднала рівновага… допоки один із правителів не вирішив зруйнувати цю гармонію.

Його голос став глибшим.

— Темний Король. Він прагнув не просто влади — він жадав безмежності. Хотів створити єдиний, підвладний лише йому світ, і для цього йому був потрібен Портал. Але щоб відкрити його, потрібен був Ключ.

Лінн затамувала подих.

— Він убив своїх братів, аби не мати рівних. Але навіть це не дало йому змоги знайти Ключ. Його гнів став безмежним. Століттями він спалював одне й те саме містечко — місце, де, згідно з легендою, сили переплітаються найщільніше. Там знаходиться точка перетину світів — Сув’язь. Якщо накласти карту нашого світу на карту Землі, вона веде до місця, де стоїть Музей Темної Вишні.

Елі зітхнула й, усміхаючись, покрутила головою:

— Брате, я чула цю історію вже сотню разів. На сто перший — не хочеться. Піду краще спитаю Оракула, як нам захистити Лінн. І тебе. І всіх нас.

Вона піднялася й пішла до сходів. Зупинилася на мить, кинула погляд через плече й додала з посмішкою:

— Тихої ночі, голубки.

Коли вона зникла за рогом, вогонь у каміні затанцював новими відтінками, відкидаючи на обличчя Ейдена мерехтливі тіні.

— У кожного світу був свій Ключ — артефакт або істота, здатна зберігати баланс… або зруйнувати його, — продовжив він.

Лінн зробила ковток пуншу, не відводячи погляду.

— Але він знайшов і знищив ключі одинадцяти світів. І лише один Ключ залишився невідомим.

— Навесні, у день Свята Урожаю, — повільно мовив Ейден, — Темна Провидиця Гвінея виголосила пророцтво, що сколихнуло всі світи. Воно було коротке, але неминуче:
"Ключ — це жива душа. І вона прийде, коли знаки півмісяця заговорять."

— Люди сперечалися про його значення, — тихо додав він. — Маги шукали ключ серед своїх учнів. Темні правителі приносили жертви богам. Але… ключ не з’являвся.

Лінн уважно дивилася на нього. Її серце билося гучніше.

— І тоді настав день… ніч… коли народилася ти.

Вона здригнулася.

— Саме тієї весни твої батьки — світлий чаклун Александер і темна провидиця Елен — зустрілися вперше. За рік до твого народження.

— У мить, коли ти з’явилася на світ, над Еолінном, прямо над темним королівством, спалахнули знаки півмісяця. Вони утворили нове сузір’я — такого ніколи не було. І всі, хто вмів тлумачити знаки, зрозуміли: Ключ народжений. А першою, хто це побачив… була твоя мати.

Лінн вдихнула глибоко. Її погляд затуманився.

— Але… що це означає? — прошепотіла вона.

Ейден нахилився ближче, дивлячись прямо в її очі.

— Це означає, що ти — єдина, хто може відкрити Портал. Або… зруйнувати його назавжди.

Вогонь у каміні потріскував. Тіні на стінах ніби затамували подих. Між ними зависла тиша, наповнена пророцтвом, вибором і невідомим.

Ейден помітив, як Лінн втомлено кліпає очима. Він лагідно пригорнув її до себе.

— Очі злипаються, Лінн, — прошепотів він з ніжністю.

Він нахилився ближче, і його голос став майже невиразним, як подих вітру серед зірок:

— Ходімо. Я покажу тобі одне особливе місце… місце, де сни стають спокійнішими, а серце — легшим.