неприємності починаються

 Дін і Мері переконалися що все в порядку, і таки подумали що то все  чийсь злий пранк, який перейшов межі.
нічого не нагадувало про те,що в кімнаті Лінн хтось був.тож вони попрощались і пішли додому. попереду зще був день в школі.
Коли Лінн зайшла у всвою кімнату, кіт там спокійно спав на її ліжку.лише ноутбук Лінн був відкритий. а на ньому лежав конверт., коли  Лінн його відкрила там був напис :
я подбав про Марка. не губи більше улюбленця.
прийми силу.
не грай з вогнем.

Лінн завмерла, тримаючи конверт у тремтячих пальцях. Слова на папері були надруковані друкарським шрифтом, але кожна буква здавалася вирізьбленою в її свідомості. Холод пробігся хребтом. Вона озирнулася — нікого. Кіт муркнув уві сні, не знаючи, що щойно його господарку мало не паралізував страх.

"Я подбав про Марка."
Він дійсно був цілий… Але звідки хтось знає його ім’я?

"Прийми силу."
Що це означає? Яку силу? Від кого?

"Не грай з вогнем."
Це — погроза чи попередження?

Лінн повільно сіла на край ліжка, не зводячи погляду з аркуша. Конверт був точно такий самий, як той, що вона отримала з запрошенням на Бал Монстрів. Цей почерк — або радше відсутність почерку — вже був їй знайомий.

В голові дзвеніли питання, але відповідей не було. Лише відчуття, що все — не вигадка, не гра, і що з кожним новим кроком вона все глибше занурюється в щось небезпечне, потойбічне…
І, можливо, незворотне.

Вона подивилася у вікно. За склом ніч була вже не просто темною — вона дивилася на неї у відповідь.
так до ранку Лінн вже й не спала. увімкнула телевізор, в новинах говорили про зникнення кількох дівчат в передмісті і  що тривають пошуки.
виступ мера,який розповідав що Старий музей буде вікритим,в суботу, вперше за 20 років.новітній ремонт, нові власники, стародавні реліквії....
наливши кави, Лінн виглянула у вікно.
і знову йшов дощ.
тиша.раптом у двері постукали. вона здригнулась і підійшла до дверей,
 - Мишенятко, я вже вдома сказала мама,  - зайшовши вона склала велику парасолю.
тяжка ніч, привезли кілька  людей  - сказала мама. підозрюють грип, але в літному віці, це тяжкий перебіг.
  - Харді виписали.  - він вже впорядку розповідала мама.
далі вони пили каву і снідали.про нічні жахи Лінн не розповіла. однак мама на неї дивилася якось інакше.не як завжди.
Тихо, надто тихо мама сиділа напроти, мішала ложечкою каву, але погляд її був зосереджений не на чашці. Вона дивилася на Лінн довше, ніж зазвичай, ніби хотіла щось запитати, але стримувалась.

— Ти не спала? — нарешті промовила вона, м’яко, але дуже серйозно.

Лінн знітилася й опустила погляд у чашку. Далі  на секунду глянула в телефон.Боже. 6 пропущених двінків від Еліл? щось новеньке. Певно сердиться,що я її заблокувала. - посміхнулася сама собі.
— Ну… гроза, телевізор… — знизала плечима. — Страшні новини якісь. І ще… сни. Знову.

Мама поставила чашку на стіл і нахилилася трохи ближче:
— Ти пам’ятаєш, що я колись говорила про сни? Що деякі з них — це не просто сни.

Лінн насторожено глянула на маму. Її голос звучав не по-дитячому серйозно.
— А що це тоді?

Мама на мить замовкла, дивлячись у вікно, де дощ рясно стікав по склу.

— Передчуття. Іноді… знаки. Наші пращури вірили, що деякі люди можуть відчувати світ інакше. Глибше. — Вона перевела погляд на доньку. — У тебе з дитинства була сильна інтуїція. Пам’ятаєш той випадок з бабусиним годинником, який ти знайшла у сні, а потім він дійсно був там, де ти сказала?

Лінн повільно кивнула.

— То це… не випадковість?

Мама зітхнула і ніжно провела пальцями по руці доньки.

— У нашій родині… у деяких жінок було це. Відчувати те, що приховане. Але це дар і відповідальність. Особливо, якщо тобі хтось щось пропонує. Сила — не іграшка, Лінн. Згадай це. І будь дуже обережна з тими, хто хоче тобі її дати.

Серце Лінн почало шалено калатати. Вона згадала конверт, напис, ті очі в темряві, і знову той холод…

— Мамо… а ти… ти знаєш щось про старий музей? Він у новинах сьогодні був. Відкривається знову.

Мама застигла на мить. Її обличчя різко змінилося.
— Старий музей… знову?.. — прошепотіла вона.
— Що з ним?

Мама не відповіла одразу. Потім тихо промовила:

— Туди краще не ходити. Там колись зникли люди. І, здається, це повторюється знову.

Лінн знову здригнулась. Здавалося, відповідей ставало більше. Але водночас — усе ставало ще тривожнішим.

Їй потрібно було дізнатися правду. Але чи готова вона — прийняти її?
Мама пообіцяла що розповість їй все детально сьогодні після школи.  Лінн думала про це перед школою. тож коли рушила дорогою до парку, була вся неспокійна. і йдучизустріла на свою біду Еллі. але вона не була противною, а була привітною і розповіла Лінн,що вона дуже подобається її братові, і він хоче щоб вона в суботу пішла з ними на концерт Seven Say.Лінн здивуваася. З якого дива?
Лінн зупинилася посеред доріжки, немов закам’яніла.
— Що? — перепитала вона, не вірячи власним вухам.
Еллі, вся така привітна і мила (занадто, як для неї), з усмішкою кивнула:
— Ну так, Ейден сказав, що ти йому дуже сподобалась. Каже, в тобі є… щось особливе.
Вона зробила паузу і трохи нахилила голову. — А ще — він бачив твої малюнки в інсті. Каже, ти дуже талановита.
Лінн підозріло примружилася.
— Він же казав, що не має соцмереж.

Елі злегка знітилася, але швидко зібралася:
— Може, подивився з мого акаунту. Я ж тебе не блокувала.

— Але я тебе — так, — подумала Лінн, але всміхнулася лише куточком губ. САме тому ти мені телефонувала аж 6 разів? - спитала Лінн
 -  Власне ,так - Еллі дещо смутилася.
— То що? — не здавалася вона — Ти йдеш з нами? Там буде класно, у нас VIP-квитки. Справжній тур за куліси. Я знаю ти не встигла купити квитки.

Лінн хотіла відмовити. Навіть язик майже сформував слова. Але щось її зупинило. Можливо, це був погляд Елі, який на мить став занадто пильним. Або згадка про той конверт. Або про мамин дивний тон вранці. І новини. І очі в темряві.які здавалося стежать за нею і зараз.