Морок

Засинаючи, Лінн відчувала, як важчають повіки, тіло розслабляється, а світ навколо поступово втрачає чіткість. З вулиці долинало легке шурхотіння вітру в кронах дерев, десь у далині прогримів грім. починався знову дощ.

Та саме в ту мить, коли сон мав остаточно забрати її в обійми, щось застигло в повітрі.

                                                                  ************
  Нічний морок огортав вузькі вулички міста, а відблиски ліхтарів лише слабко боролися із зростаючою темрявою. Дві постаті в довгих чорних плащах і глибоких каптурах ковзають між тінями, слідкуючи за двома дівчатами, чий силует підозріло нагадують їм її. ту що Знищила Третього з тріади Темного.
 Ключ. За аурою вони ну дуже схожі. Маги рухаються безшумно, їхні очі, приховані глибокими складками каптура, світяться темним блиском. Один із них злегка піднімає руку, і повітря довкола дівчат стає густішим, важчим—неначе сама темрява хоче сховати їх у своїй безодні.
"Ці двоє—надто схожі,"—процедив один, його голос ледве чутний, немовби він говорить із самою ніччю.
"Варто перевірити,"—відповів другий, а його тінь простяглася ненатурально далеко, огортаючи дівчат холодним, магічним серпанком.

Дівчата ще не помітили небезпеки. Але тіні вже починають стискатися...

Елі Гейл. сиділа на стоянці в своїй машині і курила.  нещодавно її справжня родина зняли з неї закляття забуття. і вона стала справжньою собою , відновила чари,чому не могла натішитися. По поверненню,її брат зняв з неї закляття.  
Ейден сказав їй що клеїтись до свого брата, навіть звідного - це трішки середньовічча. Вони тоді обійнялися. і довго сміялися.
Вона роздумувала про приїзд родичів, і переглядала фото на своєму телефоні, на фото було її спільне фото з Ейденом, його біаьками і двома братами.
 Елі усміхалась. Як добре стати знову собою - сказала вона вголос.

- на парковці біля супермаркету двоє дівчат з її паралелі  щось з"ясовували, переходячи на сміх. Еллі дивилася в магічне око,свій амулет. - ні - подумала вона. не воно. Вилаявшись, вона ще раз глянула в бік дівчат, яких охоплювала темрява. НЕ легка доля бути темною відьмою. - подумала вона. Хто ж ти ключик? Де ти ключик- проспівала вона.
При згадці Темної тріади, Елі напружилась,і завівши авто, поїхала геть. Ті морокуни були вже десь близько - вона відчувала. теж пильнують Ключ. а їй треба щоб вони її не побачивли,точно.

Дівчата говорили про новенького,  - дався їм наш вампір. - пробурчала вона з посмішкою. і тоді її машина виїхала з стоянки іп овернула в іншу вулицю.Додому.
 Дівчата не зчули як їх сковав морок, погасли всі ліхтарі, і навіть автостоянка.назавтра в новинах знову розкажуть що їх викрали, 
з динаміків магазину лунала пісня Seven Says.

                                                           ***********************

Лінн розплющила очі.
Темрява в кімнаті більше не здавалася безпечною.
Ніби хтось дивиться…і ще все сковувало холодом.
Очі — дві пари Вона не бачила їх, але відчувала. зліва,справа. Не близько, ні. Але достатньо, щоб мороз пішов шкірою.
Лінн різко сіла в ліжку. Серце калатало.
Вона вдивлялася в темряву.
Тиша.

Марк підвівся з підвіконня, насторожено дивлячись у той самий кут, що й вона щойно. Його шерсть настовбурчилася, а хвіст нервово сіпнувся.
Він ніби бачив те, чого не бачила вона.

— “Мені просто наснилось… Просто…” — прошепотіла Лінн, притискаючи до себе подушку.

Але Марк не заспокоювався.
А в кутку кімнати щось немов шепотіло — так тихо, що це легко можна було списати на втомлену уяву…
…аби не одне
Ті очі не зникали. Вони просто чекали.
Лінн зірвалася з ліжка і побігла вниз, слідом за нею і її кіт.мами вдома не було,вона була на нічному чергуванні в лікарні.Лінн увімкнула світло в усьому будинку,натиснувши на пару кнопок . але світло не вмикалось.серце шадено калатало.
почувся дивгий шум ніби щось шурхотить, кіптики пітьми немов тяглися до неї з другого поверху. вона схопила кота на руки і вибігла на двір, за будинком був старий парк і вона побігла по алеї .
у темряву, що пахла мокрим листям і нічним жахом.

Кроки гупали по землі, кіт  дряпався, намагаючись вирватися, але Лінн не відпускала. Її дихання збивалося, серце гупало десь у вухах. Вітер піднімав гілки дерев, які скрипіли, немов шепотіли щось один одному.

Попереду в тумані вималювався ліхтар. Він стояв біля старої лавки, а під ним — хтось стояв.

Темна фігура. Нерухома.

Лінн зупинилася різко. Кіт вирвався і вистрибнув з її рук, шугонув у кущі.
Дівчина лишилася стояти — в кедах в піжамі, зі збуреним волоссям.
Її трясло.

— Хто ви? — хрипко видихнула вона.

Фігура повільно повернула голову. В тьмяному світлі ліхтаря блиснули очі.
— “Ти вже отримала запрошення…” — почувся глухий, шепочучий голос.
— Хто ви, чого ви хочете?! — крикнула Лінн, її голос зірвався.

— “Ми чекали на тебе, Ліана . Бал почнеться раніше, ніж ти думала.”

І тут вогонь ліхтаря раптово спалахнув — яскраво, сліпуче.
Лінн закричала й  на автоматі викинула руки вперед - блиснуло яскраве світтло, потім Лінн прикрила обличчя руками.

А коли відкрила очі… фігура зникла.

Замість неї, на лавці, лежав новий конверт — чорний, як ніч, з восковою печаткою у вигляді вісімки.

Рука Лінн потягнулася тремтячи.
Вона знала, що відкривши його, назад дороги вже не буде.

а далі бігла така, як ніколи, швидко....
Світло в кімнаті Мері спалахнуло майже одразу — вона не спала, щось дивилась на ноуті, мабуть, черговий жахастик. Побачивши бліду, розпатлану Лінн у вікні, вона аж підскочила, а потім миттю відчинила.

— Та БОЖЕ мій, Лінн! Що з тобою?! — вигукнула вона, впустивши подругу в кімнату.

Лінн захекано дихала, у неї дрижали руки, очі були налиті страхом, волосся мокре й скуйовджене. Вона тільки встигла прошепотіти: