Лепрекон

Лін йшла, добиваючи себе цим смутком. Еллі вже залишилася позаду.глянувши в телефон Еллі побачила фотку в інсті Лінн крикнула:
Лінн,єдиний лепрекон це ти. і розміялася. Ненормальна. - буркнула Лінн.
 Руда лисиця - сказала лінн про Елі.
і так дурне сниться. а тут ще Елі з своїєю зухвалістю.КВитки на Seven Says....
з такими нехорошими настроями вона зайшла в клас.
…Клас зустрів її звичним шумом — хтось сперечався біля вікна, хтось показував меми на телефоні, кілька дівчат фарбували губи, і лише вчителька фізики  як завжди в сірому піджаку, вже записувала щось на дошці, хоча дзвінок ще не пролунав.
Лінн тихо пройшла повз однокласників до свого місця біля вікна, намагаючись не дивитися ні на кого. Вона сіла, поклала голову на руку й видихнула — важко й з гіркотою.

"Лепрекон. Руда лисиця. Бал монстрів." — прокручувалося в голові, мов у зіпсованому плеєрі.

                                                                        *****************

Вона відкрила зошит, але не писала. Просто механічно водила ручкою, малюючи щось схоже на краплі дощу і ті самі півмісяці , як на серветці.
Її малюнок вийшов… ніби кимось продиктований.

Раптом на парту впала тінь. Вона підвела очі — перед нею стояв той самий хлопець з кав’ярні.

Темне кучеряве волосся, легка усмішка, чорно-сіра куртка — він був реальний, стояв у її класі, дивився просто на неї.

— Вибач, тут вільно? — спокійно спитав він, наче це була звичайна ситуація.

Шум у класі стих. Усі дивились на них. Хтось завмер з відкритим ротом. Хтось вже діставав телефон.
 Неочікувано. Лінн Лозовська ніколи ні з ким не сидить за партою. Тим більше з Хлопцями. особливо після токо кінотеатру взимку, коли хлорець від неї втік.хтось почав шепотітися позаду.

— Ей… так, звісно, — пробелькотіла Лінн, відсунувши рюкзак.

Він сів поруч. Повільно, мовби мав на це вічність.

— Я Ейден. ваш новий однокласник.

Вона не могла повірити, що це відбувається. Її мозок намагався поєднати реальність з містикою. Бал, дзеркало, півмісяці, дощ, голос, його очі…

— Ти... вже тут? — прошепотіла вона. - Сама не зрозуміла , чому так сказала.

Ейден усміхнувся куточками губ.
І в ту ж мить пролунав дзвінок.
Але в Лінн було враження, що той звук означав щось більше, ніж просто початок уроку.
він виглядав так ніби щойно зійшов з сторінок її улюблених книжок, і водночах з пісень улюбленого гурту.  її серце забилося частіше коли він сів біля неї.
завібрував телефон. в інсті реагували на фото. 

"красуня."сонечко. " шикарний кадр! - комліменти друзів і родичів лилися рікою.
моя талановита дівчинка. - написала мама.
ти лепрекон - підпис від Єлі .
заблокувати натиснула Лінн.
…Коли Лінн натиснула “заблокувати”, її палець не здригнувся ні на міліметр. Так, це було різко, але зараз вона не хотіла нічого відчувати, окрім легкого серпанку тепла, який огорнув її, коли Ейден сів поруч.

Вона глянула на нього крадькома. Він нахилився над зошитом і щось писав. Його почерк був рівний, трохи загострений — такий, яким пишуть в старих книгах. Його рука, зап’ястя, вени — ніби ожила обкладинка фентезі-роману.

В голові Лінн лунав голос з пісні SevenSays, якраз той уривок, де вокаліст шепоче:

"…ти з іншого світу, а я заблукала в тобі…"

Вона зробила вигляд, що щось пише у зошиті, але телефон під партою продовжував вібрувати — нотифікації одна за одною: сердечка, репости, ще компліменти… Це був її маленький захист, її реальність.

— Твоя фотка — красива, — раптом промовив Ейден тихо, майже не відриваючись від свого зошита.

Лінн спершу подумала, що їй здалося. вона усміхнулася.
 Та що це зі мною таке? подумала вона
Далі він весь день мовчав. Лінн крадькома милувалася ним. однокласники підходили до нього знайомитися,щось говорили. Але Лінн їх немов не чула. він представлявся, коли саме до них в клас зайшла Еллі і  теж підійшла знайомитися,вся при параді, як Еллі блогер- місцева знаменитість,протягла вона руку. Лінн відійшла, так як не хотіла знову перейти в суперечку з Елі на рівному місіці.і так виявилося що вона опинилася за спиною у Ейдена. 
 - ти йдеш на концерт севен сей в суботу? маю два зайвих квиточка. - вона лукаво запрокинула свою руду голову на бік. 
Ейден підняв очі на Еллі. Він дивився не так, як всі інші — не оцінюючи, не вражено, не заграючи. Просто… спокійно. Майже холодно.
— Ні, — коротко відповів він. — Уже маю плани на суботу.  Йому що,весело?-здалося Лінн.
У Еллі ніби щось хруснуло під усмішкою, але вона швидко прикрила це лукавством:
— О, справді? А що за плани? Може, щось цікавіше, ніж столичний концерт?
Ейден усміхнувся куточком рота, майже непомітно.
— Досить… незвична вечірка — і швидко, але легко перевів погляд через її плече, прямо на Лінн.
Еллі знервовано блиснула поглядом, теж обернулась — і побачила, що Лінн стоїть зовсім близько. В очах Лінн не було нічого зухвалого, лише тиха впевненість. Та, якої Елі не очікувала. Не від неї. Не після всіх років.
— А, ну… добре, — знизала плечима Еллі, відступаючи. — Якщо передумаєш — знайди мене. Я вмію весело проводити час.
 скажи свій імейл, я скину посилання на свої соцмережі,зафрендимось -сказала тихо Елі.
 мене немає в соцмережах - м"яко промуркотів Ейден, вибач.— 
Еллі застигла на мить, немов не знала, як реагувати.
У її світі "немає в соцмережах" звучало як "немає серця, легенів і бажання жити". Вона кліпнула кілька разів, намагаючись усміхнутись, але усмішка вийшла штучною, як реклама зубної пасти.
— Оу, — мовила вона, — ну... це навіть... хмм, оригінально.
— Це зазвичай так називають — дивно, — спокійно відповів Ейден, і в його очах майнула грайлива іскорка. Він ніби знав, як це сприймається, і ніби йому це навіть подобалося.
Еллі нервово зиркнула на Лінн, яка мовчки сиділа за партою й дивилася у вікно, але, як завжди, все чула.
Маленька перемога. Але вона була солодкою — не зловтішною.
Бо вперше за довгий час Лінн не відчувала себе меншою.
А Ейден... він залишався загадкою. 
Лінн переглянула сторінку щоденника.
до суботи залишалося... лише два дні.