дивні дива

Хлопець стояв, спершись на дверну раму, з похмурим виразом обличчя.

— Ти щось хотіла? — спитав він, навіть не намагаючись приховати втому. — Мене вже чекають. Скоро урок, часу не маю.

Він сам не вірив, що все настільки заплуталося. Лінн — дівчина, з якою він провів кілька теплих вечорів — тепер дивилася на нього з докором. Він глибоко вдихнув. Мабуть, настав час сказати правду.

— Лінн, — почав він, шукаючи потрібні слова, — я знаю, що все виглядало дивно після того вечора. І, можливо, ти подумала, що я зник, бо… бо ти відмовилася від поцілунку. Але справа не в цьому.

Його голос тремтів, та він говорив щиро.

— Я не писав, бо не знав, як все пояснити. Це не тому, що ти не цікава чи не особлива. Просто… я зрозумів, що між нами немає тієї іскри. І я не хотів робити вигляд, що щось є, коли його немає.

Пауза. Він опустив очі, потім знову глянув на Лінн.

— Ти чудова. Але ти заслуговуєш на когось, хто дійсно відчує до тебе те, що… потрібно. Я не хотів образити. Просто… хотів уникнути незручності.

Лінн мовчала кілька секунд, потім нахилилася до рюкзака, витягнула аркуш паперу й простягнула йому.

— Боже мій, Джонні… я лише хотіла спитати, чи це не твоя робота, — сказала вона спокійно. — Глянь. Тут написано: "Відкрий мене."

Джонні взяв лист, але здивовано похитав головою.

— Лінн, я не писав тобі нічого — ні цієї зими, ні тепер. І вже точно не паперовими листами — це ж не дев’яності.

Він відступив на крок, уже на порозі.

— У мене урок. Бувай, Лінн.

І не озираючись, зник у дверях аудиторії, лишивши її стояти на порожньому коридорі — з листом у руках і відчуттям, що хтось інший тягне за нитки їхніх історій.
МЕрі потім торкнула її руки: Лінн....

 - ні слова!.  - сказала Лінн сердито.
У Мері ніколи не було відбою від хлопців. Лін же не дуже поки щастило.
 і вони пішли у фойє пити каву.

— Якщо ми туди підемо… — почала Лінн. - з чашкою кави в руках.
— Ми? — Мері усміхнулась і підморгнула. — Я вже думаю, в якій чорній сукні я буду виглядати як королева темряви. Але якщо там будуть справжні монстри… То добре, що я вмію грати не тільки на клавішних, а й на нервах.
 Далі вони сміялися і обговорювали останній альбом Seven Says. і МЕрі пропонувала Лінн взяти учать у її прямому ефірі на днях.
 Послухай,ти крутий фотогаф, твої роботи - бомбезні. маюсь стиль. красу.
_ можемо спробувати. ти ж знаєш, я ще не вела ефіри.з тобою можу спробувати. - лінн відусиоа шматок кексу.Киваючи.
І хоча Лінн намагалася бути спокійною, десь глибоко в душі росло тривожне передчуття.

                                                            ***************************
 Телевізор працював майже беззвучно — ледь чутний фоновий шум новин заповнював кухню, коли Елен наливала собі чашку чаю. Її рухи були автоматичні, механічні. Погляд — відсутній. Але коли дикторка з телевізора заговорила з тривожними інтонаціями, її пальці завмерли на півдорозі до чашки.

— …у містечку Темна Вишня знову зникла молода дівчина. Це вже третій випадок за останні два тижні. Усі вони зникли напередодні Свята Урожаю — і правоохоронці підозрюють, що в місті діє серійний злочинець…

Камера показала обличчя батьків зниклої, кадри поліції біля лісу, перехожих із переляканими очима.

— …міська влада закликає бути обережними, не залишати дітей без нагляду і утриматися від самостійних вечірніх прогулянок. Розслідування триває…

Елен сіла на край дивану, стискаючи чашку в руках. У її скронях важко пульсувала тривога. Свято Урожаю… знову. Завжди щось трапляється в цей час. І знову — дівчата.

Її погляд затуманився. Минуле нагадувало про себе, мов забута рана, що раптово розкрилася. Вона знала: це не просто збіг. Це почалося. Вони повернулися.

Елен підвелася, підійшла до вікна. Дощ бив по склу. Вулиця була порожня, та вона відчувала — хтось спостерігає. Щось темне пробудилося.

Вона прошепотіла сама до себе:

— Я знала, що він не зник. Я знала, що Ерік… не відступив.

Її погляд ковзнув на фотографію на полиці — юна Лінн, усміхнена, у вінку з польових квітів.

"Я тебе захищу, доню", — подумала Елен. — "Навіть якщо для цього доведеться знову стати частиною того, від чого я втекла."

                                                        **************
 Після уроків Лінн і Мері вирішили зайти до місцевої книгарні— обговорити все, що накопичилось. Маленький заклад, що звався просто «Місцина», знаходився неподалік школи. У ньому завжди пахло корицею, шоколадом і трохи осінню. і можна було купити книги.

Коли дівчата зайшли, кафе було напівпорожнє. Вони сіли за столик біля вікна. Завоили два лате.Мері одразу почала розповідати про свого нового бойфренда — гітариста з розпатланим волоссям і великим мотоциклом, який, за її словами, "грає, як Джим Моррісон, але з мізками".

— І він насправді дуже милий, уявляєш, він приносить мені каву просто на репетиції!  Його Звати Дін— хихотіла Мері, поки Лінн слухала, посміхаючись.

Та розмова урвалася, коли у дверях з’явився незнайомець.

Він увійшов спокійно, впевнено.  Спочатку дівчата не звернули увагу.
але далі,ніби щось в повітрі заіскрило.Ліінн залося,що витає напруга в повітрі. 
Чорнявий, з Коротким хвилястим  чорним волоссям і глибоким поглядом, ніби сам з туману вийшов. 
Подруги одразу помітили: він — не місцевий. не схожий на інших.
Він підійшов до баристи й спокійним голосом замовив чотири кави з собою.  і кілька журналів.Лінн сиділа до нього спиною, але відчула на собі чийсь погляд і озирнулася. Її очі миттєво зустріли його постать.
— Хто це? — нахилилася Мері, шепочучи. — Не впізнаю. Але пахне, ммм… саме що треба.
Лінн не відповіла. Їй стало ніяково — вона впіймала себе на тому, що не зводить з нього очей. Її щоки почервоніли.
 Вона впізнала у ньому незнайомця, який привіз нещодавно в лікарню водія з крамниці , Харді.