Пролог

Весна прийшла зненацька — справжня, жива, після довгої й важкої зими. Нічне повітря було густо напоєне тишею,квітом вишень і абрикос,в якій тільки гілки дерев шепотіли щось своє, невловиме, мовою, зрозумілою лише тим, хто вміє слухати. Ейден, який нещодавно разом із родиною переїхав до цього міста Темної Вишні, відчував, що за спокоєм ховається щось більше. Щось, що не здавалося природним. Жодного звуку пташиного співу. Навіть вітер, здавалося, затамував подих. його тягло немов великий вихор,магічний імпульс, який віддавав десь біллю у скроні,ледь ледь, і далі імпульсом в сонячному сплетінні. і він йшов за покликом.
У салоні його авто грала тиха, тягуча музика з радіо, однакова, безлика — наче сам час уповільнився. Дощ посилювався. Суміш спогадів про переїзди, втому та тривожні передчуття збивали його з рівноваги. Як довго цього разу? І чому відчуття небезпеки не полишає його?ВІн поморщився на секунду, примруживши очі.
 Спогади напливали великими тяжкими хвилями один за одним.
.... У давні часи, коли світи лише набирали своєї сили, народилося пророцтво про Темного Короля — правителя дванадцяти світів, що шукає ключ до порталу, здатного відкрити шлях у вимір, де прихована істина буття. Земля.
Ключем була не річ, не артефакт, а жива душа — дитя,народжене, створена з рівноваги світла й тіні. В її серці спочивала сила, що могла або скріпити світи в єдине ціле, або розірвати їх назавжди.

Темний Король мандрував світами, скликаючи тіні, випробовуючи магів, руйнуючи замки та споруджуючи власні. Він вірив, що коли знайде дитя, зможе скористатися її сутністю, змінити закони реальності й стати творцем нового порядку, де минуле буде стерте, а майбутнє — його власне полум’яне бачення........Але дуже скоро безумство затьмарило його розум. і він став лихим.....
Гремів грім,піднявся вітер,дощ посилився, блискавки розкраювали небо навпіл.
Дорога стала слизькою, вода стікала потоками. В голові крутилися думки про родинну таємницю — ключ, який кілька десятиліть намагалися знайти його предки. Така спадщина була не даром, а тягарем. Ейден мріяв втекти — куди завгодно, аби лиш подалі. Але…він не міг.допоки Тріада, присоужники Темного Короля,лихі створіння,гарпії і фурії також шукають ключ.
Його думки розвіяв дивний звук скреготу....шум дощу...Грім...блискавка...
Яскраве світло фар. Скрегіт. Різкий удар. Перед ним вантажівка різко звернула вбік, її занесло, і вона врізалася в огорожу. Ейден зреагував миттєво — кинувся вперед. ВІдкривши двері свого авто, він виліз і побіг до вантажівки. ВІдчинив зім"яті двері.кабіна теж була зім"ята. посипалось лобове скло.Але водій був дещо потравмованим,рука, Ейден глянув, забиття, синці, нога, і подряпина від скла на обиччі, але живим, хоч був непритомний. Напівзакриті очі, лице втомлене. — Заснув, — пробурмотів Ейден,  - ...нахилившись до бейджа на підлозі.   Лед Харді - прочитав він. Прокляття. Ні, тільки не сьогодні. Не коли я і так виснажений після переходу. В місті Темної Вишні. без магії ,не можна було світити своєю,щоб не привернути увагу приспішників Темного Короля.
Харді , ви мене чуєте?- легко торкнув його плеча.  - водій видав стогін.  -зараз я витягну вас. - Ейден з легкістю взяв,немов маленьку пушинку кремезного водія. посадив до свого авто й вирушив до місцевої лікарні.

Ейден Колд стискав кермо Мінівена, вдивляючись у дорогу, що розтікалася перед ним темною стрічкою. На задньому сидінні, притиснувши руку до грудей, стогнав водій вантажівки — випадковий смертний, який дивом уникнув загибелі. Ейден не планував його рятувати, не планував зупинятися. Але щось всередині нього, щось забуте, щось давнє, змусило його вирвати людину з лап смерті.

Темний Король уже близько. Він шукає Ключ. Його тіні вже розтікаються світом, проникають у місця, де раніше не ступала його нога. Але родина Ейдена теж шукає її — ту, яка носить в собі силу рівноваги. Не для того, щоб скористатися нею, а щоб її вберегти.
 імпульси смагії ставали сильнішими. 
Ейден прислухався,ментально злов намагаючись відчути імпульс..........
Досить слабко....цього дуже замало.-подумав Ейден, але я й так знесилений.
Колись вони служили Королю. Колись вони були частиною його світу. Але зрада — це те, чого він не забуває. І за це вони стали вигнанцями, примарами, чужинцями у світах, що колись називали домом.
Ейден кинув погляд на людину, що важко дихала позаду. Чи розуміє цей смертний, як близько він був до темряви? Чи знає, що один невірний крок міг зробити його частиною тієї гри, що вже триває?
Роздуми обірвав проблиск світла лікарняного вказівника. Ще трохи — і він зможе залишити людину тут, повернутися до справжньої місії.
Знайти її раніше, ніж Темний Король.