8 (2)

Коритися і поспішати за ним – все, що я могла зараз. Звісно, мені і в голову не прийшло опиратися, натомість я побігла слідом, туди, куди Адам потягнув мене.

Ми здолали кілька поворотів, потім піднялися сходами на горішній поверх і вискочили на невелику терасу.

– Зможеш перелізти слідом за мною? – кивнув на сусідній балкон Адам. – Ось там моя кімната. І вікно магією не захищене.

– Зможу, – підтвердила я.

Насправді це було доволі далеко, а я – хай в потріпаній, старенькій, але все ж сукні. Вона плуталась під ногами, доки я, перестрибнувши через перила, просувалась по вузькій балці. Але життя наодинці в глушині тренує тіло і дух, і я відчувала в собі достатньо сил, аби впоратися з таким… Випробуванням гідно. Ніякий балкон не завадить мені врятуватися від імператорської варти, коли вже є потреба від неї переховуватися.

Нарешті балка закінчилась, і я впала в Адамові обійми. Він перетягнув мене всередину і впустив в свою кімнату. Лише там, наодинці, я відчувала себе достатньо в безпеці, щоб спитати про захист і бічний коридор.

– Це… Була несподівана пригода, – промурмотіла я, намагаючись відсапатися. – Але чому ми просто не пішли легшим шляхом?

– Ти про той коридор?

– Так.

– Що ж, – Адам пройшов вглиб кімнати і впав на ліжко. – Захист у палаці особливий і зроблений дуже тонко. Тато дбає про те, щоб тут не могли ходити… абихто. Кожна кімната має свій рівень допуску. Є коридори, по яких не дозволено ходити усім, лише тим, хто має дозвіл. Ти навіть не мала побачити, що там прохід, але, очевидно, завдяки своїй силі помітила більше. Та це аж ніяк не означає, що тобі треба було ризикувати собою і випробовувати на собі вогонь нашого Сонця.

– Як мало я, виявляється, знаю про палац…

– Запам’ятай головне, – Адам зітхнув, – якщо щось мерехтить золотом, краще його не торкайся. Ймовірніше за все, це доволі потужні чари, і вони доволі легко можуть тебе спопелити.

– Запам’ятаю… – хіба таке забудеш!

Людвіг, звісно, міг би і попередити, але, радше за все, він сподівався, що ми будемо йти разом, і він вплете мене в захисну систему. Або не доведеться проходити крізь заборонені ділянки. Хтозна, що у Берглунда в голові. Я б не взялась вгадувати, тим паче в ситуації, коли від цього залежало моє життя. Імператора-Сонце надійним не назвеш.

Він постійно має якісь свої, додаткові плани.

…Я не хотіла слідувати його плану і пробиратися на бал, знала, що це теж зайвий ризик, і не хотіла піддавати йому себе. Але Адам не дав би мені відхилитися від наміченого, тому я вирішила не витрачати сили на зайву суперечку.

Натомість, доки він шукав для мене сукню, а потім допомагав убратися в неї, бо ці шовки неможливо було правильно вдягнути без сторонньої допомоги, я розпитувала його про палац. Хлопець розповідав – і про те, скільки, радше за все, буде гостей, і про Людвігові звички. Здається, він справді був відданий своєму названому батькові.

– Чому хтось вирішив зайняти місце Імператора-Сонця, невже не боїться виявлення підміни? – спитала я якоїсь миті.

– Не знаю. На батька постійно хтось нападає, готують замахи, намагаються підібратися до нього ближче, – зітхнув Адам. – Це просто одна з можливостей, якою хтось скористався, не більше і не менше, – він виглядав засмученим. – Іноді мені здається, що його ніколи не залишать в спокої. Не дивно, що він хоче позбутись титулу.

– Він хоче?..

– Всі найближчі про це знають. Якби батько міг, він би вже давно перестав бути Імператором-Сонцем.

Я ніколи не задумувалась про те, що влада може виявитися таким важким тягарем, напевне, тому, що сама не мала її достатньо, та й не прагнула до неї.

Чому б Людвігу просто не піти у відставку?.. Ні, це неможливо, він все одно лишиться доволі впливовим, аби на нього полювали. Тоді… Розіграти власну смерть?

Може, одного разу імператор так і зробить, якщо не загине насправді.

– Складно бути Імператором, – натомість вголос сказала я. – Ніколи не хотіла опинитися в самому центрі інтриг Його Сонцесяйності.

– Тато не запитує, кого втягувати в це, а кого ні, – розсміявся Адам. – Ходімо.

…Він не збрехав, нас справді пропустили без зайвих проблем. На виходах з бальної зали мерехтливої золотої вуалі не було, тут явно використовували інакший магічний захист, і я видихнула з полегшенням. Поки не схоже на пастку.

Лишалось тільки чекати на Людвіга. Ми з Адамом обидва переживали, і якоїсь миті, коли Людвіг нарешті показався на балконі, виходячи до своїх гостей, я вчепилась в руку напівдріада так міцно, що він аж ойкнув.

Підміна чи справжній?..

Імператор розкинув руки, і на його чолі запалала Корона Зір.