7 (4)

Я хотів відповісти, що це звична передсвяткова атмосфера, бо імператор, надто самовпевнений чоловік, що любить позначати свою присутність, як завжди, звелів розплескати чари довкола, всім нагадати про його існування. Щоб ніхто не забув!..

Але ні. Селена не помилялася, в повітрі і справді виявилось занадто багато магії. Ніби хтось викликав варту просто сюди.

– Стійте, – гукнув я хлопців. – Ви теж це відчуваєте?

Ян озирнувся, здивовано вигнувши брови. Адам спинився, прислухаючись до тиші саду, і здійняв долоню, ніби намагаючись спіймати порив вітку. Тонкі пальці стиснулись в кулак, а потім він кинувся до мене з криком:

– На землю!

Ян, зачувши голос брата, припав до трави. Я, не дозволивши собі засумніватись в наказі, збив з ніг Селену. Ми покотилися по зеленій траві, і саме вчасно, бо над головами спалахнули застережні сіті. Вони ледь не зачепили Адама, що впав останнім.

– Твоє передчуття цілком праве, – видихнув я до Селени. – Це справді охоронні чари. Питання лиш, звідки вони тут взялися…

– Ти імператор, ти повинен знати відповідь! – обурено просичала вона. – Що за чари, над якими ти не владний?!

– В цій країні не все контролює імператор, – запротестував я.

Золотава сіть тремтіла над головами. Вона мала б розтанути швидко, але закляття вишуковувало винних. Воно не могло атакувати Адама чи Яна – ті міцно вплелися в цей палац, вкоренилися в нього, стали частиною. Не впало б і на мене, я все ж імператор, володар цих земель.

Вочевидь, магія відчувала Селену, але, доки я притискав жінку до трави, не могло зрозуміти, що робити. Вдарити одразу обох?

– Здається, тату, варта все ж щось підозрює, – прошепотів Адам. – І поставила відстежувальні маячки на живопліт.

– Селено, ти відчувала щось, коли його вбивала? – спитав я.

– Ні. Але все сталось надто швидко. Твоя сила дуже палюча, я могла просто нічого не помітити! – звинувачувально зашипіла вона. – Не треба було мені допомагати.

– Звісно, в усьому винен я.

– Ну, Ваша Сонцесяйносте, пробачте, але ви не настільки бездоганний, як намагаєтеся показати. Тож не думайте, ніби відповідальності на вас нема, – уїдливо озвалась Селена, але я відчував в її голосі тремтливий страх.

Золотава сіть знов заколивалась, вловивши її присутність, спробувала спуститися донизу, але завмерла в долоні від моєї спини.

– Що нам робити далі? – прошепотіла Селена, ніби звук її голосу міг привабити забагато уваги. – Воно так і атакуватиме нас?

– Доки хтось першим не встане і не привабить увагу варти. І це маєш бути не ти, тому що ти – єдина ціль цієї золотої сіті… Нам доведеться розділитися. Особливо якщо саме живопліт атакував охоронну функцію, – зітхнув я.

– Чому б не встати тобі, тату? – запропонував Адам. – Сіть повинна визнати тебе імператором, варта зрозуміє, кого перед собою бачить, і ми миттю виявимо підміну. Спіймаємо його на гарячому.

– Або варта розділиться на дві групи, одна з яких вважатиме підміною мене, – заперечив я. – Чи підміна просто втече і не виявить себе, і що ми робитимемо тоді, як шукатимемо злочинця? У нас не залишиться жодної ниточки.

Я був правий. Ніхто з них не зважився сперечатися зі сказаним.

– Тоді підведуся я, – вирішив Адам.

– Ні. Зажди! – я зиркнув на Яна, потім на Адама. – Не поспішайте. Адаме, твоя сила найближче до некромантії, тож нам буде простіше видати живопліт за твою роботу. Ти повинен прикрити Селену і тримати її поруч з собою. Яне, встати маєш ти. Встати і залишитися тут, сказати, що сіть активувалась сама собою, хоч ти для того нічого не робив, вирішив… Перевірити живопліт, бо відчув, що у магії стався прорив. Твоя сила могла на це зреагувати. Адаме, ти забереш Селену. А я піду до своїх покоїв і чекатиму підміну там. Я повинен впоратися з ним сам.

Запанувала тиша, яку порушувало тільки потріскування магії над головою. Зрештою Ян спитав:

– Батьку, ти впевнений, що готовий так собою ризикувати? Ця підміна небезпечна. Що, як ти постраждаєш?

В жодному пророцтві я не гинув в цей день, тож, напевне, це було неможливо. Моє життя встигне ще зламати долю Легеру.

Якщо я правильно трактував пророцтва, і то була не підміна, звісно.

– Не постраждаю, – похитав головою я. – Не можна підіймати шум і скасовувати бал. Адаме, ти приведеш Селену на бал, там ми зустрінемось з вами. Я подам знак… Засяю і використаю Корону Зір у підтвердження своєї сили. Таке мало кому під силу, і закляття рідкісне. Якщо ж це буду не я, то… Дозволяю вам знищити підміну. А тепер, Яне, вставай. Пора.