7 (3)

Доводити комусь, що я маю право знаходитися у власному місті, де кожна цеглинка належала моїй імператорській осяйності, було дивно і навіть весело – якщо забути, звісно, що ніяких дозвольних документів у нас з собою не було. Я примружився, вдивляючись в обличчя вартового, і запустив руку до кишені, ніби намагаючись відшукати папери.

Варто було долоням сховатися від чіпкого погляду вартового, як я окреслив ще кілька знаків прямо на своїй шкірі. Яскравий спалах засліпив аасимара, а коли він нарешті зміг відновити зір, то вже нічого не бачив поруч з собою – жодного сліду нашої присутності.

Насправді ми досі стояли прямісінько перед ним, приховані магічною павутиною, підсиленою імператорським даром. Я зітхнув, струснув зап’ястки, розслабляючи руки, а тоді жестом звелів іншим рушати за мною.

Нема чого стовбичити тут, доки він ще не здогадався просканувати простір магією. У міську варту, звісно, набирали не надто багато обдарованих, але ніколи не здогадаєшся, хто саме стоїть перед тобою, аж доки він не спробує застосувати свої чари.

Я б зараз не ручався.

Ми поспішили вулицею далі, і попереду нарешті показалась знайома стіна саду. Палац оточував живопліт, і я часто слухав розповіді про те, що він ненадійний.

Від гостей з Долв’єну насправді ж було досить багато користі. Щонайменше, вони подбали про те, щоб магія, яка вилась довкола, змушувала живопліт рости все швидше і поглинати небажаних гостей.

– Адаме, Яне, – повернувся я до хлопців, – зможете його приборкати?

Ян заперечно хитнув головою. Адам теж зам’явся. Зате крок вперед зробила Селена.

– Я мала справу з такими чарами, – неохоче сказала вона. – Не найприємніші на світі, Людвігу, і магія ця вміє сильно обпікати. Впевнений, що хочеш тримати її у себе під носом в палаці?

– Вона не нездоланна.

– Але ти просиш хлопців вплинути на живопліт.

– Тому що я не хочу сяяти зараз на половину палацу, – буркнув я, демонструючи роздратування, може, надто сильне, як для такої простої перешкоди. Але головне, щоб Селена припинила підозріло зиркати на мене і просто прибрала цю стіну, не питаючи ні про що зайве. – Моя магія здатна випалити це, але я не впевнений, що не влаштую пожежу.

– Гаразд, імператоре, – зітхнула Селена. – Відійди геть, якщо нічого не можеш без некромантки.

– Я подарую тобі титул моєї наближеної, – пообіцяв я.

– Дякую, не потрібно. І придворним магом я теж не хочу бути.

Вона опустилась на коліна і притиснула долоні до землі прямісінько під живоплотом. В повітрі гостро запахло смертю, і частина живоплоту відмерла, висохла. Довкола Селениних пальців сформувалась пляма мертвої землі. Повіяло холодом.

Жінка здригнулась. Вона, вочевидь, не очікувала, що сила, вшита в гілля та листя цього живоплоту, буде настільки потужною. Аби випалити все, знадобиться чимало зусиль.

Проте Селена не відступала, навпаки, натиснула більше. Повітря затремтіло, пропускаючи її магію, почувся гул, затріщало гілля. Я зробив крок до жінки і, щоб підтримати її, обережно торкнувся пальцями потилиці. Шкіра до шкіри, я гладив її по хребту, по оголеній шиї, відкинувши вбік світле волосся, і сонячна сила увійшла в тіло ельфійки, займаючи місце нескінченної чорноти некромантії.

Селена хапнула ротом повітря і різко випросталась, скидаючи мою руку. Живопліт, що висох спочатку зовсім трошки, перетворився на мертве сплетіння гілок – на десятки кроків в обидва боки.

– Що це було? – хрипко спитала Селена. – Ти не повинен був так мене підсилювати, Людвігу.

– Моя магія – чиста енергія. Сила Пресвітлого Валлоа здатна всотатися в будь-яку живу істоту, що має душу, – знизав плечима я. – Крім того, ти ж також ельфійка, а ми від природи доволі… Осяйні, не забувай про це.

– Тут забудеш, – Селена провела долонею по обличчю, ніби знімаючи невидиму павутину, і ледь помітно здригнулась. – Не наближайся до мене, Людвігу Берглунде, і не роби такого без попередження. Я проти.

– Звісно, – пообіцяв я, знаючи, що за потреби порушу її наказ стільки разів, скільки знадобиться. – Ми нарешті можемо йти далі?

– Якщо сюди не прийде варта.

– Не прийде, – заперечно хитнув головою я. – Не думаю, що в палаці раптом стало настільки тривожно, аби на подібні дурниці бодай хтось звертав увагу.

– Хіба через діри у живоплоті не можуть напасти на імператора?

– Ну, хіба не міг якийсь дракон випадково дмухнути силою на цю ділянку? А дракон і так добереться до імператора. Не настільки це сильний заслін, – розсміявся я. – Тим паче, потрапити в сад не означає потрапити до самого палацу.

Селена зрозуміла це лише тоді, коли зайшла всередину і зрозуміла, що до палацу ще йти і йти. Адам і Ян поспішили вперед, вона затрималась трохи і притримала мене за руку.

– У мене погане передчуття, – прошепотіла жінка. – Чуєш? Хіба не чари сповіщення висять у повітрі? Воно аж бринить від магії…