6 (3)

Про те, щоб скористатися проти Яна атакувальною магією, навіть не йшлося. Не те щоб я сумнівалась у своїх здібностях, ні. Напевне, якщо я постараюсь, то зможу дотягнутися до нього, і удар все-таки виявиться відчутним.

Проте він потім скористається своєю силою, аби виставити мене ворогинею в очах Людвіга, а я зараз надто залежна від Його Сонцесяйності. Доведеться діяти тонше.

Я облизнула вуста, проковтнула гіркоту і сказала:

– Це не найкращий спосіб знайти союзників – так яскраво використовувати власний дар проти них, Яне. Зазвичай ті, хто хоче зі мною дружити, намагається не дратувати мене аж надто сильно. Ельфійки часто мають поганий характер, який потрібно… Враховувати.

– Не думаю, що ми будемо союзниками, – відказав Ян. – Насправді, нашої з Адамом допомоги батькові було б цілком достатньо.

– Хочеш, аби я не їхала з вами?

– Хочу. Але у батька це викличе зайві запитання, тож простіше терпіти зайву ношу, аніж пояснювати, чому я не бажаю такої попутниці.

Я важко зітхнула.

– А справді, чому? Що в мені не так?

– Не люблю тих, хто служить смерті, а я такий дар здатен здалеку впізнати. Не хочу, аби поруч з Адамом були ті, хто можуть збити його з істинного шляху, – знизав плечима Ян. – Тому попереджаю, що не слід намагатися втягнути мого брата у культ або щось подібне. Я не дозволю навіть наблизитися до нього такій темряві. Це ясно?

– Звісно. Я й не збиралась. Я не вірна служителька котрогось з культів, – відказала я, намагаючись проковтнути неприємну підозру, що розквітла в грудях.

Ян знав про мене забагато, а дивився аж надто вороже, ніби хтось розповів йому кілька історій з минулого, які цей хлопець не мав би чути. Хто? Коли?

Я змусила себе запам’ятати присмак його магії, його бажання огородити брата, а тоді натягнула на обличчя подобу радісної, спокійної усмішки і запевнила:

– Те, що потрібно мені від Імператора-Сонця, не має нічого спільного зі смертю, тож хвилюватись абсолютно нічого. Навпаки. Якщо і є щось, чого я понад усе бажаю, то це життєвої енергії, що очистить моє тіло від колишніх практик. Ми могли б легко домовитися, якби ти хотів мене за союзницю, Яне.

– Не думаю, що могли б.

З цими словами він крутнувся на підборах і закрокував геть. Мені не лишалось нічого, окрім як кинутися слідом. Лишати його сам на сам зі своїми планами я точно не могла.

З хлопцем щось не так, дарма, що я поки не могла зрозуміти, що саме.

Ми доволі швидко повернулися до Людвіга і Адама, Ян, на щастя, не планував блукати деінде. Ті двоє сумирно чекали на повернення в моєму домі. Людвіг схопився на ноги, зачувши мої кроки, і всміхнувся, коли я переступила поріг.

– Я сподіваюсь, є хороші новини.

– Все відносно, – я знизала плечима. – Ми… Я змогла переконати селянина, аби він підвіз нас аж до самої столиці.

– Так? Яка неймовірна щедрість, – гмикнув Людвіг. – А ти де був, Яне? Хіба Селена не сказала, що вона не потребує нашої допомоги?

– Мені не сидиться на місці, – струснув головою хлопець. – Ось і проводив. Ти хвилюєшся, що я можу почати зваблювати твою наречену?

– Це дуже погрозливо звучить, але навряд чи тобі вдасться, Яне, – розсміявся Імператор-Сонце. – Хіба існує хтось, хто зрівняється зі мною? Звісно, серце цієї жінки може належати мені… або не належатиме нікому.

Він вклонився мені, теж жартома, і поцілував долоню. Я відчула жар вуст, що торкалися шкіри біля мітки, і ледь помітно здригнулась. Магія, слід якої Людвіг лишив на мені, досі була загадкою, але я не знайшла достатньо часу, аби дослідити її. Доведеться витратити на це час згодом.

– Нам потрібно збиратися, – скомандувала я, намагаючись здолати той дискомфорт, що повис у повітрі довкола. – Чим швидше ми покинемо це місце і дістанемось до палацу, тим краще. Я думаю, імператорські справи потребують негайного… Втручання.

– Ти права, Селено, – згодився легко Людвіг. – Боюсь, що проблеми від наших затримок наростатимуть, як снігова куля.

– Дійсно, – на мій подив, Ян виступив на моєму боці. – Що потрібно зібрати? Можливо, тут знадобиться допомога?

– Трави. Збирайте на вулиці потрібні трави, – сказала я, чекаючи на суперечку, але її не було. – Людвіг залишиться зі мною і допоможе з речами.

Двох напівдріадів я до своїх записів не підпущу. Не вистачало тільки втратити всі свої знання через надмірну довірливість.

Хлопці підкорилися. Але, варто було нам з Людвігом лишитися вдвох, як я миттю пошкодувала про це. Берглунд підійшов впритул, обійняв мене за плечі.

– Отже, – прошепотів він, – які ще таємниці ти встигла здобути за той час, що ми не бачилися, Селено?