5 (4)

Жінка нервово глитнула. Було видно, що вона не готова приймати ані мою відвертість, ані бажання примиритися. В погляді спалахнув гострий виклик.

– З чого ти взяв, що я взагалі хочу дітей? – спитала вона, схиливши голову набік. – Що мене заманить твоя обіцянка, що я народжу доньку.

– Насправді, – зізнався я, – не можу того знати. Раптом ти справді категорично не хочеш ставати матір’ю? Ти багато пережила. Проте я наношу удар всліпу, сподіваючись, що моя маніпуляція спрацює.

– Це огидно.

– О, само собою.

– Якщо я народжу, моя донька не стане спадкоємицею легерського престолу. Нізащо.

– Отже, ти таки її хочеш? – я постарався приховати біль у погляді, щоб не сказати, що моє майбутнє на троні Легеру теж визначено заздалегідь, і тут не існує жодного хорошого рішення. Не всі секрети варто розкривати одразу, інакше потім у мене не залишиться козирів ані для Селени, ані для самого себе.

– Ти абсолютно нестерпний, Людвігу Берглунде, – скривилась ельфійка. – Але гаразд, я піду з тобою. І зніму цю подружню мітку, щойно в мене буде така можливість, бо не думаю, що навіть після твоєї загибелі, якщо підміна залишиться на троні, зможу спокійно жити – мене так просто не відпустять.

– Це правда, – легко кивнув я. – Хоча мені дуже шкода, що вона настільки сумна. Не хотілось би розчаровувати тебе, і це життя надміру бентежне.

– Іноді мені здається, що кожне сказане тобою слово, Людвігу Берглунде, сказане з якоюсь конкретною метою, і ця мета однозначно нажахала б мене, якби я знала про неї, – нервовий сміх, що зірвався з Селениних вуст, гарно передавав те, що я відчував насправді. – У тебе є план повернення?

– Для початку, нам потрібно бодай дістатись до \палацу і проникнути в нього. Я повинен знати, хто саме стоїть за підміною.

– Ти хочеш лишитись з тим чоловіком наодинці?

– Або жінкою.

– Не думаю, що жінка могла б зіграти роль імператора-сонця.

– Не недооцінюй жінок! – я підняв догори вказівний палець. – Ти навіть уявлення не маєш, на що здатні деякі з вас, Селено, хоча сама по собі – одна з наймогутніших чарівниць, яких я зустрічав. Мені подобається, як відчувається твоя сила, до речі.

Селена стиха фиркнула. Вона знала, що я вмію використовувати компліменти, як зброю, та й взагалі, багато чого розуміла правильно, але достоту не усвідомлювала, що я не робив це з власного бажання. Існувало надто багато складнощів, про які їй краще взагалі не знати.

– Я зовсім не знаю, хто наш новий імператор, але зазвичай це можна вирішити доторком. Якщо дуже постаратися, то я, ймовірно, зможу викликати пророцтво щодо нього і втямлю, до якої мети він йде, – зітхнув я. – Ми повинні обговорити з Адамом і Яном, як я повернусь назад до палацу. Далі… Якийсь час на одній території може перебувати і два Імператори-Сонця. Мене пропустять всюди, і я зможу дістатися до нього, а тоді спробую роздавити своєю магією.

– Оце і є твій план, сонцесяйносте, як повернути собі владу?

– Приблизний, – кивнув я. – Не думаю, що варто розказувати всім, що я знищив підміну. Якщо у бою будуть свідки, то вони не повинні розуміти, хто саме залишився в живих, аби я міг і далі маніпулювати іншими змовниками і підштовхнути їх до потрібних мені сценаріїв.

– Звучить дуже складно, – зітхнула Селена. – Чом би тобі просто не повідомити всіх про те, що є підміна, і не викликати на прямий бій, якщо ти так впевнений, що можеш виграти? Боїшся, що нападуть до цього?

Я кілька секунд мовчав, зважуючи кожне слово.

– Іноді за свободу треба дуже дорого заплатити, і я не хочу, аби платою стало моє життя, – зрештою промовив, знаючи, що Селена все одно поки не зрозуміє, про що саме мова. – І я не діятиму відкрито, тому що так мої вороги зможуть затаїтися і надовго лишитися в тіні, а потім теж напасти. Власне, я переконаний, що саме на це вони і розраховують. На те, що я діятиму швидко. Вони ж знають, що вбити мене не вдалося. Це було доволі самонадіяно з їх боку. Тому нам треба продумувати кожний крок.

– У що ти втягнув мене, Людвігу, своєю появою…

Я довго не відповідав. Обійшов Селену по колу, тоді спинився в неї за спиною. Вона була нижчою за мене, такою тендітною, що я відчував, як легко відібрати життя, доки вів пальцями по тонкій шкірі дівчини, поки окреслював лінії її ключиць.

– У інтриги, яких ти достойна, звісно ж. Доля рідко кидає нам виклики, з якими ми насправді геть не можемо впоратися, – прошепотів я. – І ти, Селено, опинилась на моєму шляху, бо більше не хочеш лишатися в тіні, чи не так?

Вона крутнулась в моїх обіймах і подивилась просто в очі.

– Ти довіряєш своїм прийомним синам, Людвігу? Я довго мала справу з життям та смертю і знаю, що дріадам не можна йняти віри.

– Вони не дріади, я їх виховав.

– Кров – не вода, – заперечила жінка. – Отже, наскільки ти віриш їм?

– Я звик виявляти зрадників в процесі, – зітхнув я. – Просто дуже сподіваюсь, що Адам і Ян справді на моєму боці. Я втомився втрачати тих, кого люблю. От і все.

– Добре, – вона взяла мене за руку і міцно стиснула пальці. – Я піду з тобою. І, якщо ти справді зможеш мене вилікувати, народжу доньку з рудими косами, і думай, як позбутись свого трону, щоб бути поруч з нами. Ходімо, оголосимо твій план, імператоре, і вирушаємо до столиці. Я б хотіла відвідати палац і подивитись, за який же трон так відчайдушно всі боряться.