5 (2)

Селена заморгала, вільною рукою прикрила очі.

– Міг би і попередити, – промурмотіла вона, – що буде аж така реакція. Я не хотіла випадково осліпнути, простягаючи тобі руку!

– Ельфійські очі значно сильніші за людські, скоро надмірна чутливість пройде. Але пробач. Зазвичай всі знають, що моя магія яскраво сяє.

Вона невдоволено прошипіла щось, але, здається, вирішила пробачити мені цю маленьку неуважність.

– Хто почне? – спитала натомість. – З зізнань?

– Моє зізнання буде пов’язане з нашим подальшим планом, тож, ймовірно, варто почати з твого. Хіба що воно теж виявиться надміру пов’язаним з… Тим, що на нас чекає.

– Ти просто виторговуєш собі більше часу, – пробуркотіла Селена. – Хочеш, аби я взяла відповідальність на себе, а ти потім вже… Доповнив.

– Це не так.

– Тоді нащо тобі взагалі мій секрет! – обурилась ельфійка. – Ви, чоловіки, завжди однакові.

Вона сіла прямо на вологу землю, не дбаючи про те, що темна, дещо пошарпана сукня все одно забрудниться. Я окинув поглядом своє білосніжне вбрання. Трава залишить на ньому брудні плями, зруйнує осяйний образ. Хоча, я й так не надто чистий, після того, як мало не звалився в болото і полежав на землі.

– Головне, щоб душа лишалась чистою, – промурмотів я зрештою собі під ніс, як мантру, і сів поруч з Селеною, прямісінько на землю.

Якийсь час вона замислено вивчала вишиті сонця на моєму вбранні, а тоді нарешті тихо, ледь-ледь чутно заговорила:

– Моя матір була родом з Долв’єнського лісу, але переїхала до Легеру. Тут вона зустріла батька, але вони не взяли шлюб, бо матір лишалась відданою своїй богині. Я виросла в місті – не в столиці, – і ми разом з батьком багато подорожували, займались цілительством. Тому я гарно тямлю в травах і зіллях, хай з того часу і минуло чимало років.

Вираз обличчя Селени став відстороненим, вона ніби втонула в своїх спогадах. Очі сліпо дивились вперед, пальці окреслювали сонячні контури на моєму одязі.

– Це сталось під час однієї з подорожей: він накинув на мене оком. Він був впливовим і багатим, а батько не мав достатньо сили, аби захистити мене від нього. Я не хотіла виходити заміж, і він вирішив, що коли я втрачу честь, не матиму більше шансу на відмову.

– Він, певне, геть не знав ельфійських традицій, – похмуро кинув я.

– Знав традиції своєї країни, – зазначила Селена. – А ельфійські йому нащо? Він був тифлінгом.

Я спохмурнів. Стосунки між тифлінгами та ельфами – табу, але табу лише для моєї раси. Рогаті ж плювати хотіли на всі обмеження.

– Тож він знайшов спосіб підстерегти мене, і всі мої зілля, всі мої чари не стали тому на заваді. Він забрав мою честь, але це було не найголовніше.

Тифлінги плодючі.

– Ти завагітніла, – промовив я глухо.

Селена кивнула.

– Я розуміла, що мене не відпустять, тож втекла, щойно змогла, і більше не зазирала до батька. Я рушила туди, де народилась моя матір, і вона рушила зі мною. Ми повернулись до Долв’єну і приєднались до жриць Беа, богині Життя, яку мама колись залишила, аби відшукати свою долю. Я вже розуміла, що в моєму животі зріє не ельфеня.

Діти тифлінгів – завжди тифлінги. Вагітності – багатоплідні. А діти мають роги і достатньо великі тіла, аби тіло ельфійської або навіть напівельфійської жінки не могло того витримати.

– Я просила допомоги в жерців, – продовжила Селена, – але Беа схвалює будь-яке життя, навіть якщо дитя нищить матір. Тоді я зрозуміла, що служу не тій богині, і прийшла до Бельсазара. Бог Смерті прийняв мене в свої обійми, і подарував мені свободу. Мене не попередили, що, радше за все, матір’ю ельфеняти мені теж більше не стати. Роги тих дітей були вже завеликими… Та мене вилікували, і я служила вірою і правдою, доки не зрозуміла, наскільки багато вимагає служіння. Потім… Потім я втямила, що всі довкола однакові. Той тифлінг. Жерці Беа. Жерці Бельсазара. Всі ставили до мене вимоги, і нікого не цікавило, чого бажаю я. Тому я вирішила, що буду сама по собі. Так я опинилась тут. Отже, – жінка зазирнула мені в очі, – тепер ти знаєш мої секрети. Настав час твоїх. Вони будуть такими ж болючими?

Я важко зітхнув.

– Мій біль інакший, – я проковтнув тугу за кревним сином, який не знав, що я його батько – і це, можливо, єдине, що могло його вберегти. – Що ж, Селено. Я пророк. Бачу майбутнє.

– Хіба вони існують? – здивувалась Селена. – Це ж міфічний дар. Чекай… Справді? І воно збувається?

– Збувається, – кивнув я. – Тільки, на жаль, я дуже мало бачу про свою підміну. Тільки одне: якщо імператор Людвіг Берглунд… – я затнувся. – Якщо я не повернусь на трон, – нехай краще вона зараз чує таку версію подій, – в цьому світові пануватимуть Бельсазар і Беа.