4 (2)

Я розгнівано зиркнула на імператора.

– Як пташку могли помітити? Хіба птахи – це не щось звичайне? Тільки не кажи, що ворона вмудрилась залетіти до імператорського палацу! Це був би надто дурний вчинок!

– Імператор-Сонце ніколи не робить дурних вчинків, – Людвіг гордо задер підборіддя. – Якщо тобі так здається, то ти неправильно оцінюєш імператорську мудрість і мотивацію. Ймовірно, вчинок був мудрим і правильним, просто збоку видається, що мотивація до нього доволі сумнівна.

Я промурмотіла собі під ніс кілька проклять. В плетиві слів Людвіга Берглунда, як завжди, ледь-ледь вдавалось зрозуміти, чи він просто надміру пихатий, чи дражниться, чи серйозно має на увазі те, що говорить, і справді єдиний здатен правильно оцінити ситуацію.

Краще б мені ніколи його не знати. Як і всіх інших легерських чоловіків, яких я так люто ненавиділа колись.

Зараз уже все минуле згасло.

– Тобто, мені це розуміти як зізнання, що ти все-таки влетів у вигляді ворони туди, куди не слід, і тебе там помітили? – уточнила я.

– Ні, – похитав головою Людвіг. – Я був лише в саду. Але я відчув, як до мене потягнулись специфічною магією.

– Якою?

Він зітхнув.

– Ти, певне, чула про те, що я не маю спадкоємців?

Звісно, вся країна про це чула, і більшість легерців вважали, що Людвігові краще б поспішити. Я ж могла його зрозуміти, нікому не заходиться приводити дитину у сповнений небезпечних інтриг світ. Крім того, коли у імператора є спадкоємець, його легше прибрати.

Свого племінника, Маркуса, Людвіг вислав після розвінчання чергової змови. Не знаю, чому не позбавив життя, але ельфи завжди були доволі обережними з чужими життями.

– А чи чула ти про те, що я маю вихованців? – провадив далі Берглунд.

– Це брати-близнюки, які, за чутками, твої діти від коханки, яких ти чомусь не поспішаєш визнати за рідних синів? – уточнила я.

– Вони, але Адам і Ян – не мої сини, аж ніяк. Було б простіше, якби вони ними виявились, – Людвіг слабко всміхнувся. – Поняття не маю, хто їх батько. Хтось гостровухий, бо вони мають частково успадковані напівельфійські риси. Зате я знаю, хто їх мама.

Судячи з того, як похмуро дивився на мене Людвіг, я не зрадію тій новині. Але чому? Мене майже не займало чуже батьківство…

Якщо забути про те, що свого я не пізнаю ніколи.

– Якщо маєш що сказати, зроби це краще одразу, – попросила я, – бо аж нудить від усіх цих таємниць.

– Мати Адама і Яна – дріада.

Я спочатку спокійно кивнула, а потім завмерла, відчуваючи, як холод розповзається по спині. Біль в животі, що давав знати про те, що я колись погодилась на ритуал, знову пронизав мене наскрізь, до горла підкотив клубок нудоти.

– Чекай. Наскільки я знаю, ці хлопці, вони…

– Близнюки, – підтвердив Людвіг. – Так. Ти, як колишня сестра Смерті, мала б розуміти, що це означає.

Я провела долонею по обличчі, намагаючись зняти невидиму павутину. Біль піднявся вище і скував мої груди.

Дріади – незвичайні істоти. Самі по собі вони не надмогутні, і впоратись з такою сильний маг більш ніж здатен. Носійки волі богині життя, вони не здатні змінити структуру дійсності повністю, але можуть породити тих, хто змінить.

Дитина дріади завжди спадкує расу батька, але магію матері, і певну кількість поколінь передає здібності своїм нащадкам. Чарівний голос, вміння заворожувати, володіння рослинами. Проте сили напівдріади навіть близько не зрівняються з рідкісним, дивовижним випадком, коли дріада народжує двійню. Тоді одне дитя успадковує дар життя, перетворюючись на живе втілення волі богині Беа, а інше – дар смерті, могутніший за будь-що, чим здатні оволодіти некроманти.

– Якщо хтось з них увійде в повну силу… Це ж буде катастрофа, – прошепотіла я. – Людвігу, ти уявляєш, що один з пари близнюків-напівдріад може зробити зі світом? Такого не відбувалось вже багато тисяч років, але ельфійські хроніки досі зберігають записи про Розкол, коли смерть і життя майже заволоділи всім. За легендою, саме в ті часи в смертних зародилися душі, і вперше було порушено баланс.

– Я не настільки уважно читав ельфійські хроніки, але Адам і Ян поки що не проявляли своєї сили в такій мірі, аби спричинити щось, подібне до Розлому, – відмахнувся Людвіг. – Вони цілком безпечні. Але я, звісно, волів би бачити, як вони проживуть своє напівельфійське життя, не розкривши повний потенціал сили.

Так, я б теж хотіла цього. Хоча безпечніше було б позбутися напівдріадів вже давно, не дозволяти їм пізнавати магію.

– Проте вони добре знають мою магію, – зітхнув Людвіг, – і хоч я не бачив Яна і Адама, відчував на собі погляд когось з них. Не знаю, кого саме, мені досі важко їх розрізняти, попри таку різну магію, саме енергетично. Тож, думаю, скоро ти матимеш можливість з ними познайомитися.

Я закрила очі, намагаючись не показати Людвігові страх, що плескався на дні зіниць. І майже в ту ж мить відчула наближення невідомої енергії.

Здається, ми познайомимось дуже скоро.