4 (1)

Селена

Я опустилась на коліна поруч з Людвігом та обережно посунула його, вкладаючи зручніше. Стримала дар, аби він не зашкодив чоловікові, та вслухалась в розмірене дихання, ковтаючи тисячі обурених слів, що погрожували ось-ось зірватись з язика. Краще буде мені промовчати, бо я не здивуюсь, якщо Людвіг лишив поруч закляття-сіті, що зловлять мої необережні слова, а потім використають проти мене.

Він лежав на спині, блідий і гарний, так мало схожий на легерський народ. Як взагалі цією країною міг керувати ельф? Дивовижно. Легер завжди здавався мені поганим місцем для чарів і для лісу. Я знала історії про те, що колись ельфів було більше, і магії загалом теж. Беллбор, столиця, був містом сотні храмів, і саме тут починалось безліч видатних історій.

За легендами, бог кохання, Найсвітліший Вед, навчався та пройшов становлення, як маг, саме тут, і ще багато видатних гостровухих також. В ті часи в стінах Беллбору панувала віра в Пресвітлого Валлоа, і церковники захищали місто від будь-якої напасті.

Проте церква сильно постраждала у війні, розпочатій Претемним Ліонелем. Намагаючись всіма силами пробратися до Безодні, він, тоді ще просто смертний маг, відчинив ворота під одним з головних храмів Беллбору і випустив назовні зло.

Коли Найсвітліший Вед зумів знищити браму, залишившись в Безодні сам на сам зі своїм найстрашнішим ворогом, щось виправляти було вже пізно. Безліч молодих церковників постраждало. Одні загинули, інші втратили віру. Країна, що тоді носила назву, вже стерту історією, перетворилась на справжній хаос.

Ельфи одного з місцевих лісів, могутні та сповнені яскравої сили просоченої зачарованим металом землі, вирішили, що з них досить. Легер великий, і таких осередків сили в ньому вистачало, але, ймовірно, інші були не настільки активно налаштованими.

Вони захопили Беллбор, перекрутили релігію під себе, назвавшись посланцями Пресвітлого Валлоа, змінили власну силу, закріпилися на цих землях і стали правлячим родом та його оточенням. Саме від тих ельфів бере початок рід Берглунд, і хай за дві з половиною тисячі років надто багато всього стерлося з пам’яті, мені здавалось, що Людвіг дуже вже схожий на своїх предків.

– Такий самий нестерпний, – промурмотіла я. – І такий самий невситимий.

Зрештою, ельфи маленького Легерського лісу створили імперію, більшу за будь-яку іншу, більшу навіть за Білий Союз, що десять років тому виріс на заході. Не дивно, що Людвіг Берглунд має надто багато нахабства.

Зовні щось гучно і трохи перелякано каркнуло. Я ще раз перевірила Людвігів пульс – його серце билося рівномірно, – і підійшла до дверей, намагаючись відігнати куди подалі неприємне, липке відчуття страху.

Сталось щось погане.

Зовні кружляла перелякана пташка. Я відчинила двері, впускаючи її всередину, і птах пірнув до тіла Людвіга, вдарився об його груди і клюнув в шию. Я мала б захистити, напевне, тіло імператора від таких ганебних пташиних посягань, але не встигла використати свою магію, навіть руками не змахнула, як довкола його крил закрутився потік сили, а потім ворон осів прямо на груди Берглундові.

– Карр! – видав він наостанок, а тоді долоня імператора здригнулась, і довгі тонкі пальці ковзнули пташиним пір’ям. Людвіг обережно гладив пташку, і вона терлась головою об його руки, лащилась, ніби не цей чоловік щойно вкрав її тіло і ризикував нею.

Чому ми такі вдячні тим, хто використовує нас у власних інтересах? І чому я сама не могла байдуже дивитися на Людвіга та спробувала йому допомогти?

Бо досі вірила, що не всі однакові? Бо розуміла, що втомилась триматися осторонь так довго? Бо… У мене, зрештою, не було відповіді.

– Людвігу? – я знов опустилась на коліна поруч з ним, не дбаючи про чистоту сукні. – Людвігу, ти чуєш? Все гаразд? – я поплескала його по щоці, намагаючись привести до тями, і від нарешті відкрив очі, шумно вдихнув повітря, сфокусував на мені погляд.

– О, – прошепотів чоловік, – яка приємна зустріч… Радий бачити тебе, Селено. Значно більше за будь-кого у своєму палаці, особливо за власну персону…

Ворона нарешті випручалась з Людвігових рук, згадавши про те, що вона має право прагнути до свободи, невдоволено переступила з лапи на лапу і перелетіла на стіл поруч. Імператор проводив її важким втомленим поглядом, тоді провів долонею по своєму чолу, ніби змахуючи піт, і прошепотів:

– Це було важче, ніж зазвичай.

– Можливо, варто припинити красти пташині тіла, – нервово осміхнулась я. – Що сталось? Ти блідий, сонцесяйносте.

– Не думаєш, ніби це наслідки ритуалу?

– Я сподіваюсь, що так, але думаю, справа радше в тому, про що ти щойно дізнався.

– Можливо, ти і права, – з вуст чоловіка зірвався нервовий втомлений смішок. – Бо, як би це м’яко сказати…

– Я думаю, варто сказати як є.

– По-перше, у палаці є Людвіг Берглунд. Він виглядає, як я, поводиться, як я, і всі думають, що він – це теж я. А по-друге, пташку, здається, помітили, тож у нас скоро будуть гості.