3 (2)

Я відповів не одразу. Деякий час вивчав Селену поглядом. Красива… Ельфійки, звісно, здебільшого гарні, але всі різні. Моя мама нагадувала левицю, і її руде волосся полум’ям розсипалося по плечах. Я багато чого успадкував від неї, окрім очей.

Імператорський рід Берглунд завжди мав одні й ті ж очі, один і той же погляд. Болотяно-зелена, темна райдужка, мінлива, здатна змінювати відтінок в залежності від того, як падає світло. Свого роду живий символ Легеру або бодай нашої династії.

Селена легеркою не виглядала анітрохи. Вона прожила на цій землі не так багато років, аби встигнути змінитися. Її волосся нагадувало золоту пшеницю, очі – мов два уламки неба, обличчя бліде і прекрасне, з тонкими точеними рисами. Саме так зображали ельфійок на портретах, на які витріщалися багатії людських держав. Бажаний, недосяжний образ, комусь – аби лиш торкнутися, а комусь хочеться і осквернити.

Подивившись на неї, я б ніколи не подумав, що ця дівчина могла служити Бельсазару, богові Смерті. Можливо, богині Беа?

– Сонцесяйносте, перестань так дивитись на мене, – Селена роздратовано тріпнула головою, і волосся розметалось по плечах. – Мені не подобається цей погляд.

– Чому? Хіба це не велика честь – стати об’єктом уваги самого імператора Легеру і носити мітку його нареченої?

– Ми вже це обговорювали.

– Ось що мене дивує: ти не боїшся мені відмовляти, – я відкинувся на спинку дерев’яного стільця, і той жалібно скрипнув, погрожуючи ось-ось розлетітися на шматки.

В будинку Селени взагалі було дуже багато старого, потріпаного, вживаного. Вона не надто дбала про свій дім. Не мала часу? Вважала, що це не має сенсу? Чому вона взагалі залишилась тут, на Легерських болотах, поруч з селом, яке явно не вважає своєю батьківщиною? Так ховалась від культу Смерті, що навіть не спробувала побудувати для себе більш пристойне життя?

– Я врятувала тобі життя, тож сподіваюсь, що сонцесяйності вистачить совісті не погрожувати мені смертю за відмову. Крім того, здебільшого ельфи поважають жінок і їх відмови, – знизала плечима Селена. – А що стосується всього іншого, то я й так поза законом і працюю з мертвою плоттю. Мені служать кістки. Можливо, якісь мерці готували і цю їжу? Вирощували овочі, полювали на дичину, з якої я потім зварила суп…

– Це куряча гомілка, тож я підозрюю, що курку вкрали в найближчому селі. Або ти купила її за дзвінку монету.

– Ні. Я нічого в них не купую, – Селена відвела погляд. – Я звикла до свого життя, такого, як воно є, і його, звісно, можна зруйнувати, але ти це зробив просто своєю появою, не обов’язково творити щось додаткове. Тож я сподіваюсь, що гіршого не станеться, і дозволяю собі говорити те, що маю на думці, а не те, що говорити було б правильно.

Я кивнув.

– Звучить доволі розумно, – визнав байдуже. – Чому ти пішла в культ Смерті, чому вирішила доєднатися до сестер?

Селена уникала того, щоб дивитися мені в очі, і було помітно, що вона з задоволенням перервала би цю розмову.

– Хіба це важливо? Мене виховали, як частину культу, і я вважала, що це буде правильно, піти тим шляхом, що простелили для мене.

Знову бреше.

– Годі про це. Що саме ти робитимеш, аби зрозуміти, що відбувається в палаці?

– Це не так вже й далеко. Мені знадобиться пташка, бажано сильна – ворон ліпше за горобця. Хочу влитися в пташине тіло і долетіти до столиці, а там – спробувати зрозуміти, чи мене шукають і хто намагається діяти проти мене. Якщо вдасться, ще залишу послання.

– Розумно. Я знаю цей ритуал. Але він відноситься до забороненої магії, хіба ні?

– Звісно. просто ніхто нічого не може заборонити імператорові, а всім іншим не варто птахами літати над моєю землею, – розсміявся я.

– Яке неймовірне двоєдумство.

– Основа імперії. Допоможеш зловити пташку чи зробиш зілля для перенесення духу?

– Пташка, – сказала Селена. – Інгредієнти у мене знайдуться, але все для ритуалу готуй сам, сонцесяйносте. Моя енергія надто смертоносна для таких чарів.

Я не сперечався. Селена вийшла на вулицю, залишаючи мене наодинці – вона явно не хотіла продовжувати розмову і втікала від всіх питань, які я коли-небудь насмілився б задати, – а я пройшовся її скромною хатиною, збираючи трави.

Навіть на них відчувався дух смерті. Мені довелось постаратися, щоб відшукати ті частинки рослин, що не містили мертвої енергії. Потім – змішати все воєдино та приготувати зілля, що дозволить мені легко заволодіти пташкою.

Доки я готував, встиг заспокоїтися. Удари товкачика об стінки ступки перетворились на музичний ритм. Зілля закипіло в невеликому казані, і я наповнив ним склянку – саме вчасно, бо Селена повернулась з пташкою.

– Ризикнеш, імператоре? Це може бути небезпечно, – зазначила вона. – Чи не легше просто накинути ілюзію і походити поруч з твоїми знайомцями, як простий смертний.

– Імператори, – сяйнув усмішкою я, – не бувають простими смертними, Селено. Ми будемо проводити ритуал, і це не обговорюється.