2 (2)

Я могла б стрімко підтягнути тканину назад, прикриваючись від допитливого важкого погляду Людвіга, але це виглядало б не тільки підозріло, а ще й доволі боягузливо: не витримала простого імператорського позирку.

Тому я повільно підхопила тканину, поправляючи її, і просто закрила мітку від його погляду. Сама ж лишилась сидіти, розправивши плечі, спокійна і – як я сподівалась, – бодай трохи велична. Звісно, у самого Людвіга могла бути інакша назва тому, як я трималась.

– Донька Смерті, – процідив він холодно.

– Я б воліла зараз не повертатись до цієї теми і отримати подяку за те, що врятувала Вашу Сонцесяйність.

– Не варто грати роль ображеної невинності, – Людвіг торкнувся знаку, який залишив мені сам, а тоді міцно стиснув зап’ясток. – Я заслуговую на правду.

– Та невже? – я вигнула брови. – Імператоре, дай-но нагадаю. Я знайшла тебе випадково у лісі, і ти в цю мить не міг претендувати не те що на правду, а навіть на життя, бо воно витікало з тебе, крапля за краплею. Я втрутилась і вирішила тебе врятувати…

– Бо я лишив на тобі свою мітку.

– Упустимо ідеї. Так чи інакше, це був акт доброї волі. Тож не тобі судити мене за старі позначки на тілі. Можливо, її поставили тут проти моєї волі.

– Доньками Смерті не стають проти волі, – одразу заперечив Людвіг, – це почесне звання, яке ще потрібно заслужити. Наскільки мені відомо, далеко не кожній некромантці вашого чудового культу може дістатися такий знак.

– Я не пройшла повну ініціацію, якщо це тебе заспокоїть. Втекла після того, як мені поставили знак, до закінчення ритуалу. Тому це лише… помилка. Не більше того.

– Не знав, що можна втекти.

Я теж не знала до того моменту, як, власне, не здобула цей знак і не зрозуміла, що, як дозволю собі ще дин крок, назавжди залишусь в їх руках. Треба було тікати, і я витратила всі сили, що мала, на цю втечу, можливо, ганебну. Якщо я випадково перестріну колишніх побратимів та посестр, навряд чи вони довго думатимуть, перш ніж нападуть. Якщо впізнають, звісно – а я маскувалась досить добре, щоб поки що це нікому не вдавалось зробити.

– Не варто торкатися мого минулого, – промовила я лагідніше, аніж хотіла насправді. – Давай краще подумаємо, хто міг отруїти тебе, імператоре, і що з тобою робити далі. А потім, коли твоя величність – пробач, я втомилась від пишних звертань, тож не говоритиму ще шанобливіше, – знов опиниться на троні, я обіцяю, що я не стану наполягати на нашому заміжжі. Мені це ні до чого. Я не зможу подарувати тобі спадкоємця, тож дружиною імператора буду поганою.

Людвіг мовчки запитально вигнув брови.

– Хіба ти не знав? Ритуал вбиває в нас здатність… Виносити дитину так, щоб плід вижив.

Поняття не маю, чому говорила йому про це, слова самі собою зірвалися з язика. Жінки, що служать богові смерті, Бельсазару, втрачають значно більше, аніж чоловіки. Саме тому доньки Смерті цінуються більше, ніж сини.

Звісно, я про це знала. Але культ був центром мого життя. Більшість ельфійок мріють про те, що стануть матерями, але…

В мене були інші цілі, аж доки я не усвідомила, чим є ритуал. Я б ніколи не стала тією ідеальною смертоносною істотою, про яку писали в стародавніх книгах, мене б просто зламали. Саме тому я вирішила втекти, зрадила своїх і опинилась поміж двох життів, наділена особливим даром. Що ж, принаймні, я сама робила вибір.

Людвіг провів кінчиками пальців по моїй вилиці, тоді намалював кілька невидимих символів на шиї. Я хотіла відмахнутись від нього, але відчула, як тепло розходиться тілом. Щось всередині відгукувалось на його доторки.

Я намагалась не думати про це, про тепло, що зараз накопичувалось внизу мого живота.

– Можливо, – промовив раптом він, – я міг би тобі допомогти. Божественне благословення, сила, що я маю, здатна відганяти хвороби. Я можу відповісти добром на добро і позбавити тебе безпліддя.

– Чому ти говориш про це? Хіба я сказала, що хочу дітей?

– А ти не хочеш?

Я проковтнула свою відповідь.

– Ельфійкам важко виносити, – промовив він тихо. – На жаль. Такі особливості нашої раси. Проте магічна підтримка…

– Мені не допоможе, – відказала я. – Поспи, імператоре, я не хочу обговорювати це і точно не планую ставати імператрицею. Завтра зранку подумаємо, як повернути тебе до палацу і зруйнувати наш зв’язок, аби від нього не було і сліду.

Але подяку свою від нього, можливо, я таки візьму. Треба лише вирішити, як.

Людвіг правий, більшість ельфійок мріють про материнство, і я не виняток. Але щоб дитина витримала мою смертоносну силу, вона має сяяти, мов ясне сонце.

Тож ні, Людвіг Берглунд не міг би мене зцілити для того, щоб я подарувала спадкоємця комусь іншому. Але стати батьком моєї дитини? Так. Думаю, це було можливо.