Розділ 4 "Тіні Минулого"

— Едгар! Едгар! Едгар!

Еліза мчала коридорами маєтку, перестрибуючи сходинки одну за одною, пробираючись все ближче і ближче до потрібних дверей, до кабінету. Вона енергійно розчинила двері легким рухом долоні, залетіла всередину і, не звертаючи уваги на чоловіків, кинулася до об'єкта своїх пошуків, одразу ж його обіймаючи, притискаючись обличчям до його грудей, мов задоволений кіт.

— Знайшла, — проспівала вона солодким голосочком.

— Еліза Міранда Антуанетта Аберкорн! Негайно покиньте мій кабінет! Жінкам, навіть таким маленьким, тут не місце! — басовий голос батька змусив дівчинку низько опустити голову, ще сильніше стискаючи поділ сукні в кулачках.

— Річарде, дозволь, я відведу її до няні, — почувся лагідний голос Едгара. Коли батько Елізи коротким кивком дав згоду, Едгар узяв її за руку і вивів з кабінету, тихо закриваючи за собою двері.

— Здається, я казав тобі так не робити, Ліз. Ти ставиш мене і батька у незручне становище, — його голос був холодний, в ньому відчувалося явне роздратування. — Ти не можеш поводитися так. Займися чимось корисним, якщо тобі нудно, і не блукай по дому, ніби якась безхатько.

Після цих слів чоловік передав дівчинку в руки няні, наказавши їй не спускати з неї очей, а сам повернувся до кабінету.

В той момент серце дівчинки огорнула печаль. Він відкинув її, і дитячий розум не зміг осягнути причину цього. У якийсь момент Еліза замкнулася в собі, перетворившись з жвавої та пустотливої дівчинки на маленький замкнений клубочок, граючись тепер у повній самотності, а Едгар все рідше відвідував її, приділяючи увагу роботі і сімейним справам, але не їй, зовсім не їй.

У шістнадцять років у Елізи відбулося звернення до вампіра, яке згодом проявило себе не найкращим чином. Десна свербіли, очі палали, а у вухах постійно лунав незрозумілий гул. Намагаючись втекти подалі від зайвих шумів, дівчина все глибше і глибше віддалялася в ліс, який, як і решта земель навколо, належав її родині. Не помічаючи цього, вона перейшла на біг, не знаючи, кого переслідує або за ким стежить, але чіткий стукіт швидкого серця і п'янкий аромат страху і крові не дозволяли їй зупинитися або хоча б усвідомити, що відбувається. У погоні за кимось вона рвала руки і ноги, жорстоко їх ранячи, поки в якийсь момент її вперше подовжені ікла не вп'ялися у жилисту шию жертви, до якої вона притислася, жадібно поглинаючи тягучу кров, бруднячи губи, щоки, шию... Лань боролася за життя недовго, її серце з кожним ковтком билося все повільніше, а незабаром і зовсім зупинилося, тоді до Елізи й прийшло усвідомлення.

Так, вампіри за своєю природою хижаки, але перше відібране життя дається багатьом із них нелегко. Спроби привести тварину до тями не увінчалися успіхом, а окривавлені руки, обличчя і груди змушували її ненавидіти себе. Вона ридала над тілом убитої тварини, розмазуючи брудними руками кров по обличчю, ненавидячи себе за вчинене. У той момент з'явився Едгар, а може, він був поруч і раніше, непомітно спостерігаючи — дівчина цього не знала. Але так само, як і зараз, під дощем у маєтку, він обійняв її, притиснувши до своєї грудей, тихо гладячи по волоссю, заспокоюючи. Це було її перше полювання, але далеко не останнє...

Алая, тягуча кров молодої тварини тонкими жалюгідними струмками стікала з губ Елізи, торкаючись лінії підборіддя, витонченої шиї та грудей. Дівчина все пила і пила, жадібно всмоктуючись, впиваючись у кровоточиву рану, намагаючись наситити тіло, просякнуте темрявою. Так, перші дні, та й навіть місяці, були найважчими. Здатність тримати себе в руках під силу далеко не всім. Молодій вампірці потрібно було вчитися контролювати емоції, адже тепер її душа і розум більше не могли бути колишніми, більшу їхню частину займала хижацька сутність, з якою вони складали єдине ціле.

Едгар спостерігав за нею, бачив нелюдську жагу в її погляді, бачив, як її колись слабке тіло набирає швидкість, спритно загоняючи звіра. Він бачив, як загострюються її ікла і як подовжуються нігті. Чоловік із насолодою спостерігав за цим процесом, що перетворював його маленьку племінницю на безсмертну, рівну йому.

Еліза плакала, сумуючи над бездиханним тілом тільки що вбитої нею тварини, все більше бруднячись у кривавій, теплій крові, розтираючи її разом із сльозами по обличчю.

"Цікаво..."

Чоловік майже безшумно підійшов до неї ззаду, або, можливо, його не чула лише дівчинка, зайнята власним горем. Його сильні, міцні руки лягли на її тендітні, що тремтіли від печалі, плечі, намагаючись подарувати втіху або розслабити. Очі, що щойно заливалися слізьми, миттєво розширилися, виказуючи в їхній власниці легкий переляк і здивування. Тим часом він лише міцніше притиснув її до себе, сильно обіймаючи і тихо шепочучи на вушко:

— Елізо, не варто боятися. Це все природно, ти повинна це розуміти.

Він поруч... Ця думка промайнула в затуманеній свідомості, одразу ж даруючи тілу довгоочікувану легкість. Невідомо чому, але присутність чоловіка так позитивно на неї впливала, що його гаряче, пекуче дихання зводило з розуму, і серце билося з подвоєною силою, розганяючи гарячу кров по венах і артеріях.

Вона притисла рукою його долоню, щільніше притискаючись спиною до його грудей. Хотілося лише закрити очі й розслабитися, віддаючись цій томній насолоді. Впасти в його обійми і забутися, проводжаючи всі печалі з серця. Едгар був її світлом, надією і опорою, тим, на кого вона завжди рівнялася, намагаючись наслідувати. Манери, стиль спілкування, навіть поведінку зі слугами — вона все неусвідомлено переймала, всмоктуючи, мов губка, кожен його подих і погляд. Вибач за недогляд! Давай я виправлю це та закінчу переклад. Вона любила його до сліпоти душі, до тремтіння в колінах, до побіління пальців у міцно стиснутих кулаках. А він... Він любив іншу.

Рани на тілі вже загоїлися, залишивши лише нерівні порізи на дорогому одязі, але це були дрібниці. Дрібниці, про які зовсім не варто було б замислюватися. Головне, що вона ціла і неушкоджена, головне, що зараз він зігріє її, закутавши в хоч і пилюжний, але теплий плед, дбайливо поклавши на диван біля каміна.