Глава 7. Сповідь вбивці.

За годину Єва, Стас, молодший слідчий Микита та айтішник Антон сиділи у  невеличкому кабінеті, що у поліцейському відділенні. Двері кабінету неспішно відчинились і до приміщення увйшли двоє поліціянтів, які супроводжували невідомого чоловіка та поглядом запрсили його присісти на стілець. 
- Знайомтесь, Володимир, син Анатолія Васильовича, директора готелю «Дніпро» - сказав Микита, - При затриманні у чоловіка виявили пістолет з якого ймовірно і було вбито Оксану Варламівну, Валентину Петрівну, Еллу Берегову та було скоєно напад на Симоненко, але потрібно дочекатись висновків балістичної експертизи. 
Чоловік хмикнув
- Благаю, звільніть мене від цих формальностей, а далі почнуться питання на кштал:
Ми все знаємо! Сам розповіси? Чи зіграємо у доброго чи поганого поліцейського?
- Але це занадто нудно, нуд - но, - розтягнув по складах затриманий і зневажливо звернувся до Єви.
- Живуча як пліснява. Завжди такою і була. Отже, це не ти у номері була. Обманула старуха.
Затриманий розплився у хижій посмішці
- Про мотив, напевно, теж здогалась? Але не треба тішити своє его, це було не заради тебе - це для твого батька.
Присутні у кімнаті з подивом переглянулися
- Схоже, Ви нічого так і не зрозуміли, - посміхнувся вбивця, - І як таких тільки на роботу беруть? За оголошенням чи що? Тепер зрозуміло, чому більшість справ так і лишаються нерозкритими. 
Чоловік розпочав свою розповідь.
- Коли мені було дев'ятнадцять років, помер мій батько, а я вступ до університету, що у Києві. Через певний час я почав чути голоси у своїй голові, вони розмовляли зі мною, а темними ночами неначе  шепотіли мені, говорили зі мною. Вони допомагали мені. Маман одразу помітила, що я починаю змінюватись. Вона відвезла мене на прийом до лікаря, яким виявився батько Єви, а той одразу виписав мені квиток до психіатричної лікарні, але я не хотів цього, я пручався. Тоді вони насильно запроторили мене до лікарні. Силою. Я одразу зрозумів, що якщо хочу повернутись до життя як найшвидше - необхідно робити все, що кажуть лікарі: приймати пігулки, ходити на сеанси до лікаря і це спрацювало, але голоси у моїй голові зникли і навчання у юридичному відділені вже не приносило мені такого задоволення. Я був розлючений! 
Чоловік повернувся до Єви: - А ти дорогуша, досі мене не впізнала? Я розчарований.
- Цього не може бути! - здогадалася дівчина, - Як це можливо?
Чоловік хмикнув
- Ти і раніше розумною була, я не здивований, що ти раніше за інших здогадалася хто я, - Підказка для тупого Станіслава - Я твій колишній одногрупник
- Валерка Гар'яненко?, - Здивувався слідчий, - Але тебе ж звати Володимир!
- Володимир – це ім'я з мого минулого життя, - відповів чоловік, - У моєму новому житті мене звуть Валерій Гар'яненко.