Глава 5.

У цей час у Микити задзвонив телефон.
- Наразі усі підказки ведуть  до портьє, - констатував Котів, - Вона або вбивця або розповідає не все, що знає. 
- Боюсь, вона більше нічого не розповість - Оксана Варламівна мертва, - сказав молодший слідчий і клацнув на кнопку пульта 

«Ми ведемо репортаж з місця злочину, у готелі «Дніпро», що знаходиться у самому центрі міста. За останні два дні тут сталося два надзвичайні випадки, спочатку напад на жінку у власному готельному номері, а сьогодні об одинадцятій нуль нуль за стійкою рецепшена було знайдено мертвою портьє! Жінку застрелили! Місцеві жителі подейкують, що у місті орудує маніяк, а деякі свідки повідомили нам ексклюзивну інформацію». На екрані з'явилася старенька бабуся років семидесяти – восьмидесяти: «Я вважаю, що в готелі орудує дух померлого директора, якого кілька років тому вбили, потім цю будівлю викупила моя сусідка, Оксана Варламівна Залученко і що з цього вийшло? Грошей не заробила та й життя втратила! Потрібно викликати священика та освятити готель, після чого спалити! Тоді смерті припиняться!». На екрані знову з'явилася репортерка: «На даний момент це все, що вдалося з'ясувати нашим кореспондентам, повтор випуску о п'ятнадцятій нуль нуль. Дивіться тільки наш канал, найексклюзивніші новини для Вас! З вами була Оксана Бочкаренко!»
- Цікава бабуся... була. Жіночка продала свою квартиру, взяла у борг велику сумку грошей та й придбала збитковий бізнес – готель «Дніпро». Біографія померлої кришталево чиста, народилася, вчилася, працювала і так далі, - не відриваючись від екрану свого ноутбука сказав Антон
- Проте її вбили, - констатувала Єва, - Можливо Залученко таки щось бачила чи можливо була спільником убивці?
- Або занадто багато знала, - підхопив думку дівчини Котів
- Ось, що я думаю, з бабусею, що давала інтерв'ю, треба поговорити, раптом вона щось знає, що як вони із Залученко були близькі?, - запропонував Антон
- Я можу піти до бабусі, - зголосилась Єва, - Можливо, мені вона розповість більше.
- Жіночку звуть Валентина Петрівна, записуй адресу, - поінформував детектива айтішнік
- Звідки в тебе адреса? - здивувалася Єва
- Бабуся в інтерв'ю сама сказала, що вона сусідка вбитої, - пояснив хлопець, -  Вирахувати сусідку старенької не так вже і складно.
Будинок, у якому жила старенька нічим не відрізнявся від інших сірих блокових п'ятиповерхівок. Дівчина піднялася на потрібний поверх і натиснула на причудливий рожевий дзвінок.
- Хто там? - Запитав непривітливи сиплий голос 
- Мені потрібна Валентина Петрівна , є до неї кілька запитань, – відповіла Єва.
- А Ви  хто? - поцікавився голос
- Я детектив, займаюся розслідуванням справи Оксани Варламівни, вашої сусідки, - збрехала Єва
Двері відчинилися, детектив побачила низеньку стареньку з обвислою шкірою.
– Покажіть посвідчення! - Зажадала пенсіонерка і побачивши посвідчення детектива зраділа
- То ви з поліції! Проходьте! Все вам розповім!
- Розкажіть будь ласка все, що знаєте, - попросила детектив вмостившись на старенькому дивані, - Я гадаю, Ви з убитою були у гарних відносинах
    - Люба, та ми з нею найкращими подругами… були! , - відповіла старенька, - Часто з нею спілкувалися, готель її роботою та будинком був. Ксюшенька давно хотіла власний бізнес, це була мрія усього її життя та й під силу їй це було, адже вона молодша за мене років на десять…була. Та тільки відмовляла я її від цієї витівки, аби бізнесом керувати потрібні і знання відповідні, а які навички бізнесмена можуть бути у пенсіонерки,  яка все життя на базарі проторгувала? Ой...сміх та гріх! Відвідувачів у Ксюші майже не було. Дай боже десяток за місяць нашкребеться і те якщо пощастить. 
- З Вашою подругою відбувалося щось дивне останнім часом? - Задала наступне запитання дівчина
- Я розумію до чого це питання та тільки не ту доріженьку ти обрала, - докорила детектива Валентина Петрівна, - Не нажила моя подружечка ворогів, жила тихо, мирно, як усі. Журналістці казала і Вам скажу: причина у готелі! Погана там енергія - мертва! Ось коли приходила до Ксюшеньки до готелю, мені одразу погано біля порога робилося, ну не могла там довго перебувати, а вона там знаходилась  по двадцять чотири години! Ось дух її до себе і забрав!
- Ви згадували вбитого директора та його примару, розкажіть про це докладніше, - попросила детектив
Очі бабусі спалахнули яскравіше за вогонь
- Зараз все розповім!  Анатолій Васильович був гідним чоловіком, добрим, приємним, ніколи слова поганого не скаже, дослужився до посади директора місцевого ринку, на якому ми з Ксюшею у м'ясному відділенні торгували! Золоті були часи! Адже тоді м'ясо дефіцитом було, а на нашому ринку його завжди знайти можна було, ми м'ясо у місцевих фермерів купували, робили невелику націнку і торгували! На життя вистачало!
Минав час, ринок розвивався і Анатолій Васильович викупив готель під назвою «Дружба» та перейменував його у «Дніпро». В той час готельна справа популярніша була, сюди часто приїжджали гості, але здебільшого спротсмени на змагання. Тому не пустував «Дніпро», хоч і номерів з десяток, але бізнес, мабуть, окупався, бо директор незабаром купив машину! Дружина в нього Олена була, а потім і син Володимир народився, але щастя було не довгим, коли синочку було двадцять три роки він помер, якщо вірити чуткам, то начебто вночі машина збила, я, звичайно сама не бачила, але чутки тоді ще тижнів зо два після події містом гуляли. А через деякий час і сам Анатолій на той світ вирушив, начебто допомогли йому, не сам вбився. І ось з того часу примара директора оселилася в готелі... ніхто не приживався в тому готелі, всі банкрутами ставали, подрузі я теж говорила, не купуй бізнес, живи тут, будемо разом серіали дивитися, але подругу начебто підмінили! Наче щось вселилось в неї! Хочу готель і все! Я як відчувала біду, але нічого вдіяти не змогла. А ще...Згадала. Вчора дзвонила мені Ксюшенька, каже: Він прийшов у всьому чорному...Напевно мій час настав. А я питаю хто він? А вона каже Анатолій Васильович, тільки молодий! А потім на дівчинку молоду напали, готель до ранку опломбували, ну і подружечка до мене приїхала, ночувала в мене. А коли зранку до готелю пішла і знову телефонує: Він знову прийшов...А потім я дізналась, що немає більше моєї подружечки. Це все привид! Це все через нього!
  -  Дякуємо за інформацію, Ви нам дуже допомогли! - Попрощалася Єва, розуміючи, що літня дама більше нічого не розповість.