Розділ.7. Брат за брата (продовження)

Напевно, це повинно було навести жах на Артема, але після сухої булочки йому захотілося пити, і це матеріальне бажання вступило в конфлікт із туманними примарами. Майже спокійно хлопчик підійшов до столу, допив чай, поклав порожній стакан на стіл, який розділяв його і ворожку, і тоді вже оцінюючим поглядом подивився на Парасковію. Вона остовпіла від цього спокою і впевненості, і її потворна тінь навіть трошки зменшилась. Та Парасковія швидко отямилась і кинулась на Артема. Той ухилився. Вона спробувала оминути стіл справа – однак упіймати Артема їй не вдалося. Вона тоді кинулась вліво – з тим же ефектом, точніше кажучи, зовсім безрезультатно. Вона спробувала дотягнутися до Артема через стіл. Артем відскочив.

— Що вам від мене треба?

Парасковії треба була його кров. Вона так хотіла цього, що навіть не могла говорити, і спочатку із її зморшкуватого рота вирвався лише неясний рик. Однак потім з її уст злетіли страшні слова:

— Скільки я такого біоматеріалу перемісила. Дійшла черга і до тебе, зайчику.

 Це було неприємне видовище. Артем згадав, що вже чув це слово у своєму жахливому сні. Він уважно придивився до Парасковії: на внутрішній стороні губи у неї була моторошна бородавка. Артем інстинктивно відступив. Ворожка закінчила свою фразу неясним звуком  і пожбурила у Артема стакан із чаєм. Артем відсахнувся, і стакан пролетів повз. Чай описав дивний контур у повітрі і пролився рясним дощем на підлогу. Парасковія не зупинилася і пожбурила другий стакан, потім третій. Хлопчик ухилився від усіх трьох стаканів, і коли залізна таця спорожніла, Парасковія зробила різкий випад уперед і схопила Артема за комірець куртки. Другою сухорлявою рукою з довгими міцними нафарбованими нігтями вона схопила хлопчика за ліву руку. Хоча Артем був одягнений,  куртка не захистила його від пазурів Парасковії. Біль пронизав руку хлопчика, і за мить на рукаві виступили темні плями крові. Хлопчик цього не очікував.

«Господи, не дай мені злякатись!» – подумав Артем, вільною рукою схопив  тацю  і з усіх сил ударив нею ворожку. «Бом!!!» — звук від удару, здавалося, розлетівся аж до річки. Булочки розсипалися навколо. Навіть колядники нагорі почали співати тихіше, ніби прислухаючись.

Парасковія так захотіла свіжої крові, що її почало трусити, однак вона розуміла, що від такої боротьби багато шуму. Вона почала шепотіти якісь слова…

— Навіть не думай, стара корово, чіпати мене, інакше викличу поліцію, — у голосі Артема страх змішався з погрозою.

Зазначимо, що Парасковія, без зайвої скромності, вважала себе привабливою. Звісно, років їй було чимало. Використовуючи сучасну термінологію, ворожка була вінтажною дамою і розуміла, що її лице — це не найсильніша частина її зовнішності. Але фігура у неї була струнка і, як їй здавалося, приваблива. Вдягалася Парасковія у сучасному стилі. Одним словом, ніхто ніколи не говорив їй, що вона корова, тим більше стара. Тож Артем, сам того не розуміючи, наніс Парасковії дуже влучний удар. Ворожка на мить забула свої заклинання, вискочила в коридор і почала телефонувати Ніколетті.

— Ну, — розтягуючи слова, запитала Ніколетта, — все нормально, ти одержала, що хотіла?

— Я? — злісно зашипіла Парасковія у слухавку — від тебе нічого не одержала, зараз же дзвони тому хлопцю і щоб через хвилину він вже був тут, інакше угоду скасую.

Злість додала Парасковії нових сил — вона знову повернулася у кімнату. У її темній голові (у якій ще дзвеніло після удару тацею) народилась нова страшна ідея.

Артем тим часом швидко поскладав стакани на стіл, позбирав розкидані булочки і теж розмістив їх на скатертині, поряд із порожніми стаканами, бурмочучи про себе: 

— Чай із підлоги самі витруть.

Тацю хлопчик все ще тримав в одній руці, про всяк випадок. Йому  подумалося, що  час і справді викликати поліцію. Артем зняв із плеч портфель, щоб дістати мобільний, як тут Парасковія знову вималювалася у дверному проході.

Часу шукати телефон не було. Однак його телефон був не простий, а сучасний. То ж хлопчик тремтячим голосом тихо скомандував:

-Гей Siri, call 102.

Штучний інтелект не відгукнувся.

-Hey Siri, - знову стиха мовив Артем

Нуль реакції.

Парасковія, тим часом, повільно насувалася на хлопчика. Кімнату оповив якийсь сірий густий туман.

— Hey Siri, — вже голосніше промовив хлопчик.

— Hm?

— call one zero, two

— I don’t know what “one zero two” is.

— Скинеш потім фотки, Siri, — Артем вилаявся, —  як мене вбивають…

— Hm?

— тупа ти, Siri

Постатей ворожки стало дві. Зліва постать ворожки сиділа на великому темному троні, кістлявою рукою тримаючись за підлокітник, а другою рукою тягнучись до нього. «О, я таке вже бачив», — подумав Артем, і мурашки поповзли його тілом. Він міг роздивитися трон. Трон був високий із темного каменю. Підніжжя і дві сходинки були вимощені, як здалося Артемові, людськими кістками. Підлокітники були оздоблені невеликими, може, і дитячими  черепами. Артемові, чесно кажучи, стало страшно. Навколо трону снували невисокі волохаті брудно-коричневі створіння. Постать Парасковії справа просто збільшувалася і насувалася на хлопчика. Очі ворожки горіли злим і голодним вогнем. Через туман і якусь потойбічну енергетику, яка разом з туманом ширилася кімнатою, Артем розгубився. Логіка підказувала йому, що ворожка повинна бути одна, інше зображення — ілюзія. Але на мить він не зміг зорієнтуватися, яке зображення справжнє, а де — ілюзія.