Розділ 7. Брат за брата

А тим часом Артем увійшов до будівлі і залишився один у темному коридорі…Мусимо зазначити, що на свої майже десять років Артем був високим і міцно складеним хлопчиком. Він і справді мав міцні, білі зуби, до яких жодного разу не торкався стоматолог. Він був вищим на голову, ніж однолітки, і це в ньому виробило якусь нездоланну впевненість у собі. Тож Артем вирішив відчинити двері, поблизу яких опинився, і подивитись, що там таке. Не вагаючись, він це зробив і занімів на місці: кімната, яка була за дверима, була схожа на якусь ординаторську. Вона мала білі стіни, стелю, фіранки; під вікном білий стіл, стільці і світло-сірі шафки із прозорими скляними дверцятами, за якими виднілися шприци, пробірки, піпетки, ліки і ще якісь знаряддя катувань. Але не це Артема налякало. За білим столом сиділи три особи жіночого роду із блідими обличчями. Вони щось жваво обговорювали. Їхні пальці були залиті кров’ю, і одна із них навіть цю кров облизувала. На звук відчинених дверей інша дама обернула своє бліде і худе обличчя, обрамлене чорним із легкими смужечками сивини волоссям. Із куточку її губ також стікала цівочка яскраво-червоної крові. Очі Артема вилізли на лоб, і він із жахом швидко зачинив двері. Серце його калатало. Хлопчик ненадовго притулився до стіни і почав роздивлятися навколо. Із темного коридору, у якому він знаходився, дорога вела, так би мовити, у трьох напрямках. Наліво – за білими дверима знаходилися вампірки, до яких він щойно зазирав. Прямо і вперед по коридору — знаходилося приймальне відділення. Там сиділа чергова медсестра, молоденька, симпатична особа із світлим кучерявим волоссям і сумними очима.  Сам коридор завертав направо. Наліво підеш – смерть зустрінеш. Направо підеш — почав він згадувати казку, яку йому читала мама в дитинстві, але часу було обмаль, треба було діяти, і тому хлопчик пішов прямо до симпатичної медсестри.

«Звісно, що в неї сумні очі, і я би сумував, якби працював з вампірками», — подумав він. Артем сповільнив хід перед стійкою приймального відділення, і раптом від темної стіни відділився силует, і кістлява рука потягнулася до стійки. Від страху Артем скочив, як пружина, у коридор направо і озирнувся. Біля стійки приймального відділення стояла вище середнього зросту жінка, худорлява, стрижена бобриком, з прямим великим носом і мутно-сірими очицями. Парасковія. Ці дві каламутні крапки сканували Артема. У них засвітилася жага. Артема аж пересмикнуло — він побіг коридором, який завертав направо, в надії знайти запасний вихід. Але раптом він зупинився. До нього долетіли слова цієї страшної жінки. Вона назвала ім’я та прізвище Олега. Артем зупинився і прислухався, а потім без вагань рушив назад. Страх його кудись подівся, однак повертався Артем не дуже швидко і намагався не шуміти, щоб не заглушати слова ворожки. Ворожка перестала вдивлятися у коридор, у якому зник Артем, і розмовляла тепер із симпатичною медсестрою із сумними очима про те, що для неї адресно повинні здати кров.

«Права була Діана, коли переживала за Олега!» —  пронеслося у голові Артема. Ця мочалка (хлопчик мав на увазі Парасковію) страшніша, ніж вампірки! Що ж робити?» — Він почав пробиратися коридором, намагаючись проскочити повз ворожку, яка саме схилилась над медсестрою, задиктовуючи їй своє ім’я та прізвище. Артем майже непомітно, як йому здавалося, проминув Парасковію і стрімко кинувся до виходу, аж раптом вхідні двері відчинилися, і до центру переливання крові увійшли колядники.

— Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся! — заспівали вони.

Колядники були вбрані у гарні, яскраві костюми і, очевидно, ретельно підготували свій виступ, оскільки взялися за руки і, пританцьовуючи у такт колядкам, рушили коридором, захопивши Артема з собою.

— Серйозно? — буркнув Артем про себе, однак не розірвав їх сплетених рук, а разом з ними повернувся назад до столу приймального відділення, біля якого стовбичила ворожка. Тут колядники розімкнули ланцюг рук і стали гуртом перед столом з медсестрою і ворожкою. Краєм ока Артем оцінив колядників. Найбільшим і найбільш масивним був Чорт у гарному волохатому костюмі з рогами і маскою на обличчі. Поки колядники промовляли заготовлену сценку, Артем сховався за спину Чорта і вирішив оцінити ситуацію. В принципі, шлях до виходу був знову вільний, правда, із бокових дверей вийшли «вампірки», звісно, в образі звичайних медсестер, і також почали слухати колядки. Це трошки ускладнювало відступ, але не сильно, як здалося Артему. Хлопчик знову подивився на стійку і раптом зустрівся із холодними очицями ворожки, які нахабно і жадібно дивилися на нього. Парасковія у той час думала, що кров такого апетитного хлопчика також би підійшла. Може навіть краще ніж кров дорослого хлопця. Вона протягом останнього тижня декілька разів спостерігала за симпатичним Олегом з темними кучерями і виразними чорними очима і почала дуже сумніватися в його невинності. Карти показували, що в  серці Олега  дама чирва, він її любить, і це почуття взаємне. Парасковія не знала і не розуміла іншу любов, крім плотської, і тому дуже сумнівалась у невинності свого донора. Інша справа — його менший брат. Чиста дитина. В її очах засвітилася жага. «Те, що треба! О, любчику, ти від мене не втечеш!» Погляд ворожки був настільки лихим, що у Артема мороз пішов по шкірі. Чорт у цей момент закінчив промовляти свою репліку, яка супроводжувалася рухом руками і мусила завершитися ударом палиці об підлогу. Артем, недовго думаючи, легенько штовхнув Чорта на ворожку, і удар палиці прийшовся по нозі Парасковії. Та зойкнула, а Артем тим часом вирішив втекти. Однак вампірки вже підібралися ближче і були просто позаду Артема. Тому він знову вискочив до коридору, сподіваючись врешті-решт знайти запасний вихід. Без перешкод добіг до кінця коридору. Там знаходилися сходи. Можна було побігти наверх або вниз. Хлопчик побіг вниз.