Базова ворожба і древня магія (продовження)

Через декілька годин Діана стояла під деревом недалеко від центрального входу центру переливання крові. Дуже скоро вона побачила Олега і Артема, що прямували до центрального входу.

Олег був задуманий, а Артем зосереджений. Важкі чорні хмари тим часом закрили все небо, і якби не січень — місяць, то можна було б подумати, що насувається гроза. Артем відчував, що не тільки на небі збирається темрява: у їхньому житті теж насувається щось, невидиме простим оком, але небезпечне, і воно вже поруч. Артем раптом згадав, як декілька днів тому ворона вихопила від нього батончик. «Це не просто так, — подумалося йому, — небезпека почалася ще тоді».

Олег, бачачи задумливу зосередженість Артема, дуже дивувався. Зазвичай рот Артема не закривався, і за той час, як вони кудись йшли, Артем встигав розповісти братові всі новини: оновлення в відеоіграх, новинки на YouTube, світську хроніку і шкільні пригоди. Тепер же він зосереджено мовчав.

 — Ти що, малий, так загрузився через вчительку?

— Та ні, — відповів Артем і знову замовк.

Олег вирішив брата підбадьорити. Артем, зазвичай, полюбляв розповісти про свої вдалі оборудки, чи в школі, чи у відеогрі:

- Слухай, а це бува не твою історію про ТЦК переказують всі мої знайомі. Мовляв, вночі впіймали студента, без перевірки документів спакували, телефон у нього випав і по ньому навіть бус проїхався. Тримали ще три доби, поки не підпише контракт? Це ти вигадав?

-Що?

 — Артеме, що з тобою?

— А про телефон, так, я ж мусив якось пояснити Ніколетті, чому ти їй не передзвонив і не слав ці довбануті цьомки на її голу сраку. Але про три доби – то не я.

— Ти щось не в собі, — Олег не став на цей раз виховувати брата, і пояснювати, що Ніка теж заслуговує на повагу і т.д.

— Та я так боюся цієї здачі крові, що фантастика.

— А тобі чого боятися? Здавати буду ж я.

— А якщо вони не зупинять кров, і вона витече вся? Або занесуть якусь заразу?

— Не дрейф, все буде добре, — відповів Олег, але все ж таки в його очах промайнула тінь невпевненості.

 Настала якась неймовірна тиша. Як перед бурею. Брати вже вийшли на фінішну пряму, підійшли до центрального входу, піднялися сходами, і Олег взявся за ручку дверей, аж раптом тишу розірвав звук його телефону. Артем був такий замислений, що аж сіпнувся. Олег незадоволено скривився, але коли побачив, що телефонує шеф, то швидко прийняв виклик і навіть відвернувся від дверей і зійшов сходами вниз. Шеф телефонував, щоб сказати, що перекидає Олегові на картку його гонорар за написаний сайт. Також треба було обговорити ще подальшу співпрацю і чи може Олег створити мобільний додаток, але це завтра.

— Ну добре. Спинним мозком відчуваю, що тебе чекає дівчина, тож  не буду затримувати.

Олег промимрив щось нерозбірливе. Шеф тим часом продовжив:

- Кохання — це теж важливо. Завтра зустрінемося на роботі.

Олег подякував. Чесно кажучи, ще була ду-у-же хороша для нього новина. Він навіть не перепитав, що значить подальша співпраця.  Олег відклав телефон назад у кишеню, подивився на навколишній світ очима людини, яка одержала свій перший у житті гонорар: навіть чорні хмари тепер не лякали, а виглядали багатообіцяючими. Може, з них піде сніг? Олег вдруге роззирнувся навколо, і йому видалося, що в кінці алеї промайнув знайомий силует Діани. Серце у Олега кольнуло — він чітко усвідомив, що давно не бачив Діану і вже почав за нею сумувати.

 «Так, треба з цим розібратись, — вирішив він. — Або я і справді за нею скучив і вона мені вже ввижається, або Діана тут і тоді вона і справді…мене любить». Хлопець усвідомив, що  дуже хоче, щоб там у кінці алеї була Діана. І він не увійшов до будівлі Центру переливання крові, а попрямував алеєю до того місця, де йому привидівся силует.

Через декілька хвилин Олег уже стояв поблизу того дерева, за яким ховалась Діана.

• Привіт, маленька.

Діана зрозуміла, що її викрито, і опустивши очі, вийшла із-за дерева.

• Привіт, — тихо сказала вона.

Олег декілька секунд дивився на її схилену голову.

• Ну, як твій детектив?
• Я його не писала ці дні — я думала.
• Про що?
• Про те, ким бути, вірніше, - Діана перевела подих, звісно, що основну масу часу вона думала про Олега, але декілька хвилиночок вона розмірковувала над тим, яку професію обрати. Це було нове завдання їх невгамовної вчительки.
• Я думала, яку б професію обрати.

Олег спостерігав за грою світла і тіні на Діаниному обличчі, і раптом йому подумалося, що Діана значно гарніша за Ніколетту. Просто краса її скромна — не б’є так в очі, як яскрава зовнішність Ніки.

• Діано, скажи відверто: ти не хочеш, щоб я здав кров для Ніки?
• Ні, тобто так, не хочу, вибач.
• Не вибачайся. Добре, я не буду здавати.

Діана не очікувала, що ця проблема може так просто вирішитися, і тому мовчки здивовано подивилася на Олега.

• Ну, що не так?
• — Все так, — тихо промовила вона.
• А з професією теж все просто: ти маєш бути лікарем. У сім’ї потрібен лікар.