День. Х (продовження)

***

Що ж робили тим часом Олег з Артемом?

Артем залишався вірним своєму рішенню бути поряд з Олегом і не відходив він нього ні на крок. Він сидів з ним на роботі, бігав йому за кавою, з власної ініціативи відповідав на повідомлення Ніки, інших дівчат, невідомих номерів і турбував Олега тільки тоді, коли писала Діана або клієнти. Колектив фірми вже так звик до Артема, що замовляючи собі обід, вони вирішили і в хлопчика поцікавитись, що він хоче. Артем хвилинку помовчав, втуплений у телефон, з якого за мить почала лунати мелодія «Хресного батька»:

-Я хочу, - глибокодумно промовив хлопчик, вдало копіюючи манеру Аль-Пачіно, щоб моя сім’я була щаслива, щоб мій брат, моя права рука був завжди поруч.

Ця імпровізація викликала у співробітників бурю позитивних емоцій. Врешті-решт вони замовили йому гречку із відбивною, але ще довго посміювались, згадуючи слова хлопчика. Артем розвеселив всю фірму і  завоював прихильність Олегового шефа, але навіть це не примусило його забути свій жахливий сон.

***

І навіть похід в школу за табелем з оцінками вже не видавався таким важливим. Артем би за ним і не йшов, але Олег, довідавшись, що табель Артема ще не підписаний, примусив брата навести лад у цій сфері свого життя.

Колись Олег навчив свого молодшого брата, уникати конфліктів пов’язаних з оцінками у табелі. Не те, щоб батьки Олега і Артема сильно переймались за оцінки, але все ж для загального спокою сім’ї, щоб уникнути непотрібних нудних розмов  «треба просто не брати табель додому якомога довше, особливо у переддень нового року». Артем інформацію сприйняв і його табель за осінній семестр зустрів новий рік у шкільній шафці. Однак, наближався початок нового семестру, батьки були у від’їзді. Настав слушний час, забрати табель із шафки, дати на підпис старшому братові і повернути класному керівникові. Зранку Артем попрямував до школи. З Олегом хлопчик домовився зустрітись о 11:30 на набережній. Артем не хотів спізнюватись, адже об 12:30 Олег повинен був здавати кров.

Як і було домовлено, Олег відпросився з роботи і у 11:25 вже був на набережній. Однак, Артема ніде не було видно. Олег п’ять хвилин потоптався на набережній, а потім вирішив зайти до школи, подивитись, чому спізнюється Артем. Олег тільки зайшов на шкільне подвір’я, як попав в епіцентр конфлікту посеред якого був, як виявилось, Артем. Поряд стояв ще якийсь хлопчик, нижчий на зріст, худіший у забрудненій курточці і з брудними колінами, зате у воротарських рукавицях.

Одна з учительок груп продовженого дня дико сварилась на Артема. Артем спершу схилив голову, але, раптом прозвучали слова:

• Ти шматок біоматеріалу, твій батько хоч знає, який в нього росте недолугий син?

Всередині в Артема все похололо. Він згадав свій сон. Там теж були такі слова. Артем спідлоба подивився на вчительку, чи, бува, немає в неї бородавки на внутрішній стороні губи. Хоч її рот і кривила гримаса ненависті, і хоч вона промовляла погані слова - бородавки в неї не було.

«Не вона, - подумав Артем, - треба якось звідси вибиратись… »

Артем прямо подивився на ГПДешку, вираз обличчя у нього був твердим, навіть впертим. Хлопчик у воротарських рукавицях винувато намагався подивитись Артемові в очі і явно хотів щось сказати. Однак, потік слів учительки не припинявся:

• Уголовник, хуліган, ображати дитину! Це вже не вперше! До директорки! Зараз же підеш зі мною до директорки, ти злодій! Подивись, ти йому зламав пальці.
• Що тут трапилось? Я брат Артема. – Олег швидко підійшов до вчительки.
• От полюбуйся на свого братика, штовхнув дитину, топтався по його пальцях. Ви що, зовсім його не виховуєте? Батьки знають, який непотріб вони народили?
• Стоп! – підвищив голос Олег - Що, просто так, ні з того, ні з сього він таке зробив?
• Так!- у цьому слові вчительки прозвучало стільки задоволення, що навіть якби Олег не знав свого брата, він би засумнівався у її правдивості.
• Давайте запитаємо, - Олег повернувся до третього учасника конфлікту.
• Тебе як звати?
• Сергій.
• Ок, Сергійку, як так сталось, що Артем тебе штовхнув?
• Ну, ми грали у футбол,
• Боролись за м’яч, - буркнув Артем.
• я хотів його обмотати, - продовжив Сергій,- і налетів на нього, а потім впав.
• і Артем наступив на твою руку? Може він випадково?
• Ні, Артем не наступав на мою руку. Я просто впав.

Олег перевів свої карі очі на вчительку групи продовженого дня.

• То що, йдем до директора?

Її жваве хитре лице набуло ображеного вигляду:

• Ти подивись, який гонор! Ви ще пригадаєте мої слова, коли будете витягувати його із в’язниці!

Хоч слова вчительки були погрозливі, її дії свідчили зовсім про інше. Вона почала відступати ще тоді, коли Сергійко відповідав на запитання Олега, і після закінчення фрази про в’язницю розвернулась і швидко пішла геть, ледь не побігла.

• Артеме, пограємо ще у футбол, - з надією запитав Сергій.
• Не сьогодні. Рукавиці віддай,  - понуро відповів Артем. Сергій сумно знизав плечами і неохоче стягнув з рук воротарські рукавиці. Артем спакував їх у рюкзак і підійшов до свого брата:
• Дякую, бро.
• А чому вона так тебе душила?
• Хз, вона завжди на мене виступає. Придурочна якась.
• Може ти їй зігу кидав, чи марш СС поставив на її рінгтон?
• Та ні, ти що. Вона цього не варта.
• І справді би піти до директора, - задумливо промовив Олег, - поговорити би.
• Дякую, - це раз від щирого серця повторив Артем.
• Не дякуй. Ти мені зробиш одну послугу, ок? Бо я щось замотався і все провтикав.
• Ок - лаконічно відповів Артем.
• Тепер, - діловито почав Олег – мусимо зайти до супермаркету дещо купити, для декого.
• Ніки? – обличчя Артема болісно скривилось.
• Ні, Діани. Тільки цей, не кажи їй, що я недавно зустрічався з Нікою. Це було просто..я мусив..
• Та, ок, не скажу. Про цю послугу ти просив?
• Ні, про послугу потім. Давай ходімо. Після супермаркету підемо, я здам кров, як і обіцяв.
• А їсти коли?
• А після того підемо десь поїмо і я тобі розповім про послугу.
• Домовились. - Артем закинув рюкзак на плече і хлопці пішли до найближчого супермаркету. Там вони купили пачку солі і невеличку м’яку іграшку (песика) з великими синіми очима. Песик, чомусь дуже нагадував Діану. Можливо тому, що він був лагідний на вигляд а може через сині очі? Артем спакував сіль у рюкзак; потім туди ж спакував песика. Все було непогано, ніби-то. Але Артема не полишали тривожні думки. Небо зловісно потемніло: звідкись набігли хмари, які передбачали сніг і це ще більше посилювало тривогу.