Розділ.3. Під місячним сяйвом (продовження)

• Хочеш батончик? – раптом запитав Олег.
• Хочу, - пожвавішав Артем, - “Снікерс” нормально би зайшов. Артем подивився на Олега і знову побачив чорну пелену, вже над головою брата. Хлопчик провів рукою по Олегових кучеряшках. Чорна пелена розвіялась, чи відступила?
• Що?- мотнув головою Олег.
• Пробував, чи мокра в тебе голова, - Артем сказав неправду, але не зі зла. Просто він не знав як пояснити коротко, що він робив.

Вони повернули до найближчої АБС-шки. Тепер вже Артемові здалось, що за ними прямує якась чорна тінь. Він озирнувся, але нікого не побачив.

-Знаєш, бро, мені здається, що я втомився. Тому і мені щось ввижається.

-Напевно, - знизав плечами Олег, заходячи до магазину. За ним попрямував Артем.

Але відчуття хлопців не підвели. За ними справді спостерігали. Парасковія. Вона вже приїхала до міста для реалізації свого задуму. На слово вірити Ніколетті Парасковія не стала і вирішила прослідкувати за своїм донором. Це вона крадучись прямувала за хлопцями темними вулицями. Коли хлопчики увійшли в освітлений магазин, Парасковія зупинилась і зателефонувала Ніколетті:

-Ти покликала його до себе додому? - прошепотіла вона у слухавку.

- Так, - Відповіла Ніка, яка цілий день тим і займалась, що заманювала Олега до себе додому.

- Добре, я зараз теж прийду.

Олег купив два снікерси, дав один Артемові і так вони йшли пів-дороги, мовчки жуючи снікерс. Місяць освітлював їх шлях своїм сяйвом. Раптом місяць заховався за хмарами і несподівано Олег зупинився. Артем теж зупинився, не розуміючи, що це все означає.

• Слухай, бро. Тут така справа. Мені треба зайти в одне місце.

Артем дожував снікерс. Вони зупинились посеред невеличкого скверика із якого дорога розгалужувалась у три сторони.

Перейти дорогу і алейкою попрямувати уперед – це був шлях до їхнього дому.  Наліво вела звивиста дорога, у сторону будинку, де жила Ніколетта.

Третя дорога була та, якою вони прийшли.

• О, ні, - Артем скорчив гримасу, -  навіщо тобі вона? Ти хіба не втомився. Я так втомився, що задниця. Просто, ходімо додому.
• Я мушу розібратись в одному питанні.
• Чи є в неї татуха? – питання прозвучало би двозначно, якби його не промовили такі чисті і невинні уста, як у Артема.
• Так.
• Я думаю, що немає, бро. Не знаю чому, але я впевнений, що немає.
• Ну добре, йди вже, ключі не загубив? - трохи нетерпеливо промовив Олег.

Артем дуже сумно подивився на брата. Що він міг зробити? Мама колись казала, що якщо хочеш когось виправити, то треба починати з хорошого, а не поганого. Не можна чоловіка зупиняти силою, його треба зупиняти любов’ю. Щось типу того…

• Так, тобто ні, не загубив. Ми тебе любимо, бро. Бережи себе.

Хлопчик уже хотів було йти, аж раптом дещо згадав:

• Перечитай нашу переписку з нею, щоб не попалитись.
• Добре, - хмуро відповів Олег.

Артем повернувся і рушив додому. Олег деякий час постояв, ніби збираючись із думками. А потім обернувся і подивився вслід Артемові. Місяць знову вийшов із-за хмар і освітив силует хлопчика із рюкзаком, за спиною і «відбивачем» що трохи розмотався і звисав з лямки рюкзака. Цей силует виглядів таким несподівано маленьким і самотнім у суцільній холодній темряві, що у Олега на душі шкрябонули кішки. Але він опанував себе і рушив у іншу сторону.

Перед самим будинком Ніколетти Олег зупинився. Він подивився на освітлені вікна дівчини і йому здалось, що там за закритими фіранками рухаються тіні і не одна а декілька.

«У неї що, вечірка? Я щось пропустив?» Олег вирішив перечитати переписку Ніки і Артема. Відкрив додаток Телеграм. Він швидко читав, то ж прочитав все і трошки завис, дивлячись відео Ніколеттиної нової білизни. У першу хвилину ним оволоділи романтичні почуття – Ніка і справді виглядала дуже привабливо, ну прямо розкішно, у цій білизні. Але чим довше дивився Олег це відео, тим більше він сумнівався. Щось його непокоїло, але що? Хлопець протер пальцями втомлені очі і зробив спробу поглянути на це відео, як професіонал. Бінго! Він зрозумів у чому була проблема. На ідеальному тілі Ніколетти, яке вона так охоче демонструвала на відео і справді не було жодної татухи. Дорога мереживна білизна не приховувала нічого. Ніка крутилась перед дзеркалом, то ж якщо тату не на п’ятках, або не на голові під волоссям, то його не було зовсім. Про тату Ніка збрехала. Олег тяжко зітнув. «Напевно і білизна не для мене». Олег ще раз перечитав переписку Ніки і Артема. Артем відверто не старався. Дивно, що його помилки в правописі не наштовхнули Ніку ні на яку думку.  

На телефон прийшло повідомлення. Писала Діана.

«Привіт, ми з татом проїжджали повз і завезли вам домашніх пельменчиків. Бажаю гарного вечора». Олег вирішив прочитати переписку Артема з Діаною повністю.

Коли він дочитав до моменту, що Діана здогадалась, що їй відписує Артем, Олег усміхнувся і теж подумав: «А як вона здогадалась? Треба обов’язково дізнатись». Олег ще раз подивився на вікна Ніки. Йому раптом захотілось знайти привід, щоб не йти до неї. Він зателефонував Артемові: