Розділ.3. Під місячним сяйвом

День у Артема і Олега був розподілений по-різному. Олег навчався в університеті на другому курсі бюджету,  заняття у нього відбувались очно до обіду. Після обіду Олег йшов на фірму свого сокурсника, де підпрацьовував ІТ-шником. Тобто день у хлопця був розписаний майже погодинно. У Артема заняття у школі були дистанційно, до того ж тривали канікули. Отже, хлопчик благополучно спав майже до обіду, а потім прокидався, чистив зуби, шукав, чим би підживитись і, якщо було світло, то занурювався у світ відеоігор. Приблизно після обіду, він починав відчувати дискомфорт, чи то душевний, чи в ділянці шлунку. Тоді він збирався і прямував до Олега на роботу. Вони десь разом їли (зазвичай у їдальні на фірмі) і Артем знову повертався додому.

Вони були добре виховані і ніколи не бились між собою, але в іншому Олег і Артем були звичайними дітьми із типовими, як на свій вік проблемами, переконаннями, помилками, кризами і сленгом у який нерідко проскакували матюки. Відрізняло їх (як і загалом дітей України) від всіх інших дітей цивілізованого світу тільки те, що в Україні тривала війна. І так, чи інакше, чи хотіли вони цього, чи ні, але війна впливала на дитячий світогляд, свідомість, психіку і здатність вчитись. Війна примушувала замислюватись над речами, на які у нормальних умовах діти не звертали би уваги. Наприклад, що таке нацизм?

• Хто такі нацисти? – якось запитав Артем у Олега.
• Хз, тобто, одним словом, ми з тобою, - розсіяно вимовив Олег, занурений у свої думки.
• Хіба?
• Та звісно, що ні. Але маскалі прийшли убивати саме нас. Навіть не сумнівайся. Спочатку обізвали нацистами, а потім заявили, що борються проти нацизму. Як у середньовіччі полювання на відьом. Спочатку звинувачували якусь жінку у чаклунстві, а потім убивали її, кажучи, що убили відьму.
• За що?
• Не знаю, просто хотіли убити, а привід вигадували. Хіба ви в школі не вивчали на  історії?
• Ні, бро, історичка майже цілий семестр хворіла.

Після цього, вони,  обідаючи у їдальні, зазирнули у Вікіпедію, і прочитали про Гітлера, про його картини і про другу світову війну. Після завершення обіду Артем, у відповідь на прохання Олега віднести тацю із брудним посудом, «кинув зігу» (зіг хайль) і поніс тацю до віконечка.

- Ти що? – Олег сильно здивувався цьому жестові, хоч очі його усміхались.

- А що, - відповів Артем, - все одно маскалі обзивають нас нацистами.

- Дивись, бро, - лице Олега набуло серйозного виразу, - тут треба подумати…але в мене немає часу. Просто, будь обережним.

- Ок, бро, - серйозно відповів Артем - Ну може все таки розкажеш мені що таке «майн камф». Це таке, як майнкрафт?

Олег ледь стримав смішок:

• Ну, приблизно. Теж танчики, зброя, стрілялки.. стратегії різні. Але я ж сказав: все потім. Я ж поспішаю.

Батькам по телефону діти казали, що в них все нормально. І хоча через перебої з електроенергією у хлопців зламалась пральна машина і чомусь не вмикалась мультиварка, в цілому дні без батьків минали спокійно і досить впорядковано. Однак віднедавна цей спокій почав порушуватись і порушницею була Ніколетта. Вона постійно нагадувала Олегові про себе: то просила забрати з ремонту її чемодан, то не могла впоратись із перекладом з англійської мови, то просто присилала якийсь мемчик. Одним словом, Ніколетта дуже вміло і обережно атакувала свідомість Олега, не даючи йому зірватись із гачка і передумати щодо крові. Іноді вона присилала сумні наліпки, ніби натякаючи на те, що шкодує через розлуку з Олегом. Оскільки колись Ніка Олегові дуже сильно подобалась, то такі натяки примушували його замислитись. Часом доходило до того, що Олег зависав на цілі пів-години і тривожно замислюватись над тим що відбувається уже змушений був Артем. Ця прихована боротьба із самим собою дуже відволікала Олега. А у нього крім навчання і універі наближався ще дедлайн здачі першого в його житті проєкту, який міг принести реальний заробіток.

В один із таких днів Артем прийшов до Олега на фірму пообідати. На превеликий подив Артема, Олег не відправив його додому, а попросив залишитись із ним на роботі і допомогти йому. Допомога полягала у дуже відповідальному і конфіденційному, як зазначив Олег, завданні.

• Дивись, мені пише Ніка. Будеш відписувати їй від мого імені. Я просто не встигаю, мені потрібно пофіксити код.
• О ні, - застогнав Артем, - навіщо тобі та мочалка?
• Артеме, - Олег строго подивився на брата – просто допоможи. І ні слова Діані. Я сам потім все їй розповім.
• Ок, - сумно погодився Артем.

Олег виділив місце братові поряд із собою. Дав телефон у руки. Через деякий час і справді в телеграм прийшло повідомлення від Ніки

«Привіт, чим займаєшся?»

Артем почав писати «фіксю код»

«Ні, - подумав хлопчик, напевно треба «фікшу код» - а, чорт… - Артем подумки вилаявся, і написав повну версію:

«мені треба пофіксити код»

«Замка?» це запитання Ніка оздобила сонечком. Артем ледь стримав сміх. Фіксити код на мові ІТ-ішника означало виправляти помилки у коді програми, щоб програма коректно праювала, це знав навіть Артем.

«Так!» - відповів хлопчик.