Розділ.1. Угода

За декілька днів до описаних нами подій, а саме у перші дні нового 2023 року у відомому нам гірському селі, до відомої нам ворожки прийшли дві відвідувачки.

Відкриємо невеличкий секрет ворожки. Її звали Клавдія. Але при хрещенні (а вона була хрещеною у дитинстві) їй дали ще одне церковне ім’я – Марія. Це друге її ім’я було мало кому відоме і надавало їй сил. Сценічний, так би мовити, псевдонім ворожки був Парасковія. Але і це ще не все. Перший її псевдонім був «ясновидиця Мирослава». Під цим іменем вона увійшла у когорту «жіночок, які можуть допомогти у вирішенні різних проблем». Однак, одного разу чоловік її клієнтки помер від відворотного зілля. Це сильно вдарило по репутації «ясновидиці», крім того, до неї почала навідуватись поліція, яка могла зацікавитись також іншими її справами. Можливо у поліції був шанс прояснити багато незрозумілих процесів у їх районі, якби вони сунули носа глибше у справи «ясновидиці Мирослави», але «ясновидиці» це було не потрібно. Тому вона  вийшла заміж за чергового бідосю (який невдовзі помер, залишивши їй спадщину), змінила прізвище, а також місце проживання. Коли всі пристрасті більш-менш відшуміли, «ясновидиця» стала ворожкою Парасковією і повернулась до своїх звичних справ.

Не надто наближені до неї клієнти знали її як Парасковію, або знахарку Парасковію і навіть не здогадувались про її справжні імена. Ворожка, її ще можна було б назвати відьмою, була худорлява, досить висока, з рівним, великим носом, пухкими і, знову ж таки, завеликими губами. На внутрішній стороні нижньої губи у ворожки була бородавка, яка виглядала досить моторошно. На останок зазначимо, що очі у ворожки були маленькі,  близько посаджені і мали мутно-сірий відтінок.

У останні роки навколо слова «відьма» склався романтичний ореол людини, яка добре знає і тонко відчуває закладену у природі Гармонію, ну і звісно може покарати кожного, хто цю гармонію порушує. Це  було не про Парасковію. Ніякої природи вона не знала і не відчувала, і ніяких законів не дотримувалась, якщо була впевнена, що їй це зійде з рук. Спокійна велич Гармонії її неймовірно бісила і любила Парасковія тільки чоловіків і гроші (а ще іноді любила випити). Тож ми не називатимемо її романтичним словом «відьма», а будемо просто казати «ворожка».  Силу, яку їй надавали два імені, вона витрачала на чорні і злі вчинки, такі як приворот, пристріт, порча або свічка на смерть. Ця діяльність розпочалась тоді, коли із чоловіками у Парасковії, яка ще тоді промишляла під своїм справжнім іменем – Клава (Клавдія) - почалися кризи. Оскільки, без чоловіків ця особа жити не могла, то перші її спроби стосувались власних особистих справ. Коли Парасковія так-сяк забезпечила собі присутність чоловіків у житті, вона почала ворожити за гроші. І, мусимо визнати, ця діяльність приносила їй непогані дивіденди. Хоча велику частину її капіталу складала також спадщина від її колишніх чоловіків.

Парасковія була у темних справах великою майстринею. Совість її не мучила ніколи, але іноді її гриз страх. Страх смерті. Хоча він танув як сніг навесні, коли до неї приходили грошовиті відвідувачі, яких не меншало. Навіть у ці, так би мовити святкові дні, цих трагічних років знаходились клієнти на те, щоб скористатись послугами ворожки.

Так от, дві відвідувачки, саме увійшли до кімнати, у якій Парасковія зустрічалась із бажаючими скоригувати свою долю. Вони трошки потоптались, щоб стряхнути сніжинки з одягу і почали оглядатись навколо.

До кімнати вів боковий вхід. У кімнаті містився камін. По обидва боки від каміну стояли дві шафи у вітринах яких знаходились атрибути професії: карти, трави, амулети і декілька кристалів; а також пляшки віскі, рому і горілки, без яких мабуть не обходиться жодна темна справа. На підлозі була постелена шкура козлика (або якоїсь іншої тварини, яка втім сильно скидалась на козлика). Такі ж шкури були постелені на три крісла, що стояли навколо круглого столу, що був встановлений посеред кімнати. Голова козлика прикрашала камінну полицю. Поряд із нею також знаходилось опудало ворони і засохла невеличка змійка. Вікна у цій кімнаті були повністю завішені важкими оксамитовими шторами темно-бордового кольору.

Ззовні будинок ворожки нічим не відрізнявся від будинків звичайних людей. Він містив усі сучасні атрибути, як то пральну і посудомийну машинки, підігрів підлоги, ванну кімнату і вбиральню у якій навіть знаходилось біде. Будинок був трошки більшим, ніж сусідні будинки і складався із двох частин: звичайної і «робочої». «Звичайна» частина була більша і суперсучасна, а робоча – витримана у відповідному стилі. І ті, хто мав змогу побувати у обох частинах цього будинку, знали, що обидві частини ніяк не перетинались між собою. Іншими словами, у робочу частину можна було увійти лише знадвору, через боковий вхід. Через нього можна було потрапити до короткого коридору, що закінчувався сходами, які вели униз на нульовий поверх  на рівні із поверхнею землі. Відразу скажемо, що таких людей, хто мав змогу побувати у обох частинах цього будинку,  було не так вже і багато.

Уже почало темніти. Температура повітря знизилась, калюжки почали підмерзати, а із хмар, які вітер пригнав невідомо звідки, почав пролітати сніг.

У кімнаті, в яку увійшли відвідувачки, було тепло. Відвідувачки зняли свої шубки і повісили у приймальні, пригладили розкуйовджені від шапок і капелюшків зачіски і всілися у крісла навколо столу. За динамікою рухів і зовнішньою схожістю можна було зрозуміти, що відвідувачками ворожки є мати і донька. Вони сварились між собою, йдучи до ворожки, але тепер замовкли, і просто чекали на Парасковію сидячи у зручних кріслах, вкритих шкурою козлика. Через декілька хвилин молодша відвідувачка не витримала, дістала свій айфон із сумочки і занурилась у світ соціальних мереж.