Кейт Бердськ сиділа за столом і переглядала документи. Після дзвінка з в'язниці її сильно напружив цей дзвінок. Адже вона може й психолог, але пацієнтів із в'язниці вона не мала. Кароока почула стукіт у двері, а потім відповів: "увійдіть" до кабінету увійшла її подруга Ві. Дівчина була одягнена у чорні бриджі, фіолетову кофту з короткими рукавами та чорні кеди. Волосся було зав'язане в марвінку.
- О, це ти, Ві, - відповіла Кейт і посміхнулася.
- Привіт Кейт. Шо як? - Запитала зеленоока і посміхнулася також.
- Та так. Одному пацієнту із в'язниці потрібний психолог. Я думаю, що це щось жахливе, - відповіла трохи нервуючи шатенка з коротким волоссям.
- Хей, Кейт, не нервуйся. Я впевнена, що в тебе вийде, - відповіла з усмішкою дівчина і підійшла до Кейт. Кейт зітхнула і обійняла її у відповідь:
– Ну, якщо ти така впевнена, то добре. Так, ти можеш поїхати зі мною? У мене просто погане передчуття... - відповіла кароока, на що Ві кивнула.
...
Друзі стояли біля в'язниці та оглядаючи її, трохи напружувалися. Будівля потребувала ремонту. Сіра штукатурка відпадала де-не-де. Із будівлі вийшла жінка сорока років. Коротке світле волосся, яке було неакуратно розчесане, окуляри, які були одягнені, і чорний костюм. На ногах були чорні чобітки:
– Добре, що ви тут. Він почав вести себе дуже дивно і моторошно, – відповіла Марла Іванівна і впустивши дівчат у будинок, повела їх до кімнати, принагідно розповідаючи, що відбувається з хакером.
- Він часто почав сміятися, але не так як звичайна людина... А як псих... Охоронці кажуть, що він пише на стінах багато різних цифрових, а його очі... Виглядають шалені... - відповіла нервово жінка і вказавши на кімнату, побажала хлопцям удачу. Дівчата увійшли до кімнати, де сидів Джейк у капюшоні. Лиця хлопця не було видно. Хлопець мовчки дивився на стіну.
–- Здрастуйте, містер Джейк, я Кейт Бердськ, ваш психолог, а це моя подруга Ві, - відповіла шатенка і сіла за стіл навпроти хлопця, - отже я готова вас вислухати і спробувати вам допомогти, - відповіла кароока і чекала відповіді, але того не було.
- Він, що заснув? - Запитала з подивом шатенка з волоссям до пояса.
- Не знаю. Хей, містере Джейк, ви в нормі? - Запитала психолог у хлопця.
- Нікому не довіряти... - відповів різко хлопець і на його обличчі з'явилася моторошна усмішка, що дало напруження для дівчат, - зі мною все гаразд. Все гаразд коли тебе зраджують, так, - відповів серйозно хлопець і скинув капюшон, дівчата жахнулися. Очі хлопця справді були шалені.
- Стоп... Тебе зрадили? - Здивовано запитала двадцяти років, зеленоока.
- А, що ти думала, я жартую? Це ж не ти тікаєш від влади. Не ти не спиш з минулої осені, – відповів чорнявий зі злістю.
- Стоп... Ти... хакер? - запитала Кейт і почала щось записувати в зошит, який дістала з чорної сумочки.
- Ні блін, лиходій, яких вбиває безліч. Так, я хакер, я нікого не вбивав, а чому за мною полювала влада сказати не можу, – після цих слів хлопець замовк і схопився за голову. Кейт з подивом дивилася на нього, не вірячи словам хлопця. І справді, під його очима були великі синці, які казали, що він не висипається.
- Людино, може ви розповісте, через що ви тут опинилися? -Запитала Ві, хоч і знала, що це не її робота, а її подруги.
– А яка тобі, вибачте, різниця, га?! Ти хочеш зробити так само як і МС? Я не можу довіряти вам, людям, а особливо таких професій чи чогось того. Так, що я вам нічого не скажу, - після цих слів Джейк накинув капюшон так, що його обличчя не було видно. Зеленоока закатала очі і зняла капюшон із хлопця. Що було її помилкою:
- ТИ БЛІН, ЩО РОБИШ?! - Голос хлопця різко став настільки грубим, що в ньому було почуття, що це не Джейк. Хлопець різко піднявся і схопив дівчину за руку стискаючи її, на що та намагалася терпіти. - Я покажу тобі урок, - очі хлопця почали блищати червоним кольором, а руки холонути. Посмішка безумця перетворювалася на страшнішу. Нігті хлопця почали рости та гостріти, а також з'являться якісь цифри. Гострі нігті вчепилися в шкіру дівчини, на що вона трохи скрикнула.
- МІСТЕР ДЖЕЙК, ВИСТАЧИТЬ! - скрикнула серйозно Кейт і вдарила сумочкою по руці хлопця, на що той прибрав руку і прогарчав. Ві схопилася за руку, з якої йшла кров.
Хлопець мовчки дивився на них, але потім він почав приходити до тями.
– Хей, Ві, як твоя рука? – спитала Кейт.
– Жити буду, – відповіла жартома дівчина тримаючи руку і посміхнулася, а потім перевела погляд на хлопця... Який... плакав? Хлопці помітили, як він, щось бурмотів.
- Кейт... Йому потрібна допомога. Я це відчуваю, - відповіла дівчина.
- Ви, ти завжди намагаєшся комусь допомогти або чогось того, але зрештою згадай, що з тобою було через твою допомогу... - після слів Кейт, зеленоока почала щось згадувати і зітхнула, кивнула.
Хлопцеві стало цікаво, що сталося з подругою чи колегою психолога:
- А що з нею було? - спитав тихо Джейк, але дівчата почули це.
- Ну, одного разу вона вирішила допомогти одногрупниці з відносинами, звідки вона знає, що не знає, я без поняття, але після цієї допомоги, одногрупниця сильно її побила і називала невдахою і те, що в неї немає хлопця, - відповіла Кейт і подивилася на дівчину. Джейк подивився на Ві, а потім промовчав, відповів:
- Пробач...
- Хей, не потрібно вибачатися. Я розумію, що це все через емоції, – відповіла дівчина та посміхнулася.
- Ві, тобі треба було йти на психолога, - відповіла Кейт і видала смішок.
- Ну, у мене хоча б не таке сильне терпіння як у тебе, та ще й знаєш, що і як з оцінками, та ще й яка я в деяких предметах, - відповіла зеленоока і посміхнулася.
Хлопець з недовірою дивився на дівчат і в його очах спливали спогади: як він написав МС, як вони потоваришували, як він почав відчувати щось до МС, як вона його змушувала посміхатися і як вона здала його здавши його місцезнаходження поліції.
Після цих спогадів, блакитноокий напружився.
– Хмм… Містер Дж… – не встигнувши домовити, як Кейт відповіли.
- Зовіть мене просто Джейк. Містер Джейк мене трохи напружує, я ж не старий, правда? - Відповів Джейк, на що дівчата трохи засміялися.
Хлопець відчув себе розгубленим, але все одно посміхнувся.
- Ну що ж Джейк, давайте продовжимо говорити, - відповіла дівчина, на що хакер помовчав, а потім кивнув.
Компанія продовжили розмову вже без проблем. Їм вдалося дізнатися деякі відповіді на запитання, але яке у нього прізвище, скільки років і т.д, на жаль, блакитноокий приховував це. Але ніхто не знав з них, що потім їх чекатиме у майбутньому. Адже всі цифри, які писав хакер на стінах у кімнаті в'язниці... Почали повільно змінювати колір та сяяти....