-76-

Кіліан прокинувся першим і ще якийсь час просто лежав в ліжку поруч з Нарайєю, обіймаючи дівчину, як найцінніший свій скарб. Обіймав ніжно, гладив волосся, вдихав її аромат. Звір всередині сходив з розуму, і жилами, здавалося б, текла не кров, а розпечена лава. Бажання нестримно бурлило в ньому, коли він вдихав її аромат, і торкався губами оголеної шкіри. Так і хотілося розбудити дівчину і залюбити до запаморочення. І десь на краю свідомості майоріла вже думка, що він би хотів так от прокидатися щоранку. 

Не з новою коханкою щоразу, не з іншими людськими дівчатами, а лише з нею, з Нарайєю. Якби чудово було, якби саме вона носила його дитя. Якби це дитя було їхнім. Адже це можливо? 

Шалена думка обпекла і свідомість і його душу. А якщо вона вже вагітна? Вони ж не перевіряли. Та і як дізнатися? Або ж як… зробити так, аби саме Нарайя завагітніла?

Кіліан обережно доторкнувся щоки Нарайї, потім нахилився і поцілував. Палко, шалено, так наче вперше і востаннє. Цілував, обіймав, пестив доти, поки дівчина не прокинулася і сама не почала відповідати на його пестощі. Пристрасть та бажання миттєво заволоділи їхніми тілами та серцями і вони разом пірнули в безодню насолоди та ніжності. Кожен рух Кілілан був відзеркалений Нарайєю, кожен його дотик отримав відгук в її тілі. А кожен наступний поцілунок став продовженням попереднього. Обоє палали так, що світ довкола блід на їхньому фоні. 

Втомлені та задоволені вони знову заснули в обіймах один одного. І з цього моменту Кіліан зрозумів, що лише ця дівчина має бути поруч з ним, лише вона може бути його луною. Жодну іншу його звір не прийме. Та і він також. А отже, він мав знайти спосіб обійти системи рун. Якщо не може зламати обряд, треба перехитрити. І для цього йому була потрібна порада матері. 

Щойно Нарайя прокинулася, Кіліан поцілував її палко на прощання і покинув її покої, пообіцявши навідатися пізніше. І можливо, пообідати разом. Або повечеряти. Або ж і те, і інше і бажано в її ліжку. 

Обійшовши пів палацу, Кіліан знайшов матір у саду. Вона крутилася довкола трояндових кущів. 

— Мамо, — мовив він лагідно, підійшовши ближче. Взяв її руку в свою, поцілував у щоку.

— Щось трапилося? Не кажи тільки що знову когось вбили. Я такого не переживу. 

— Ні, більше такого не трапиться. Ми посилили охорону і подбаємо про дівчат. 

Вони повільно рухалися по доріжці в саду. 

— Тоді, що таке? 

Кіліан замявся на секунду, обдумуючи як це б правильно окреслити те, що він бажає зробити. І чи готова матір йому допомогти?

— Це через Нарайю, так? — ошелешила його запитанням матір, — Ти закохався в неї?

Він міг би все заперечувати, але нащо? Все і так було очевидно. Хоч раніше він і не вірив в кохання, не прагнув його, гадаючи що краще союз з розрахунку, тепер же не міг дихати без людської дівчини. Так, в його голові це звучало банально і трохи по-дитячому, але він вже її кохав. І не міг відпустити. Вона повинна була стати його єдиною. Не інакше. 

— Це так очевидно?

Матір кивнула і усміхнулася. 

— Більше ніж, — вона поцілувала сина в щоку, обійняла, — І  я дуже рада цьому. Справжнє кохання — це великий дар, котрий не кожен з нас отримує. Його треба берегти, плекати та поливати щодня теплими словами та вчинками. Про нього треба дбати. Бо лише так воно цвістиме вічно. 

Кіліан просто кивнув. 

— Але є проблема з цим… — підсумувала матір. 

— І я маю на меті її вирішити. Тільки от, для цього доведеться обійти систему і обдурити всіх. Ти допоможеш мені в цьому? 

Він щиро сподівався на прихильність неньки. Бо хоч один союзник в цьому хаосі йому був потрібен. Та й хто як не матір мала знати все-все про зачаття та народження дітей. 

— Звісно. Якщо це справді те, чого ти бажаєш.