-75-

Кіліан неохоче прямував до своїх покоїв. Звісно, розмова зі старійшиною повернула не туди, куди він бажав. Адже замість того, щоб обговорити можливість змінити договір старійшина завів мову про те, що можна змінити того, хто цей договір виконує. Звісно, Кіліана таке не влаштувало. Це не було вирішенням питання. Та й не міг він скинути на когось те, що сам почав виконувати. Та й цей клан його. Він — альфа й нікому не дозволить зайняти своє місце 

— Кіліане, — Бріна з’явилася в дверях за кілька хвилин після того, — Я увійду?

Кіліан зітхнув та все ж згідно кивнув головою. Щойно дівчина закрила двері та поволі підійшла ближче, чоловік натиснув на кнопку вимикача та потягнувся до її одягу. Несподівано в уяві з’явився образ Норін. Чоловік спершу завмер, а тоді силою волі стер цей образ та зосередився на Бріні. Хоч думки так і норовили уявити іншу.

Бріна ж, відчуваючи напруженість Кіліана, була певна, що його стан пов’язаний із смертю Норін. Тож намагалася усіма силами звабити вовка. Та це не подіяло. 

— Повертайся до своїх покоїв, — звелів Кіліан заледве вони обоє віддихалися від любовних втіх. Звісно Кіліан робив так і раніше. Та чомусь чого разу Бріна була більш розчарована. Мабуть через те, що багато сподівань мала на цю ніч. Зрештою вона теж чула про те, що з Нарайєю альфа проводив більше часу. Та все ж дівчина покірно зібралась та пішла. Повторювати помилок Мірелли вона не бажала.

Кіліан же лишився лежати в ліжку. Однак ненадовго. Одержимий миттєвим рішенням він підвівся й попрямував спершу до душу, а тоді, швидко одягнувшись, до покоїв Нарайї.

Зупинився вже під самими дверима. Тихо постукавши він, не чекаючи відповіді, штовхнув двері. Вони були незамкнені, тож Кіліан увійшов без перешкод.

— Ти знову не замкнена, — промовив тихо, наче боячись налякати дівчину, хоч вона точно мала чути як відкриваються двері. Нарайя сиділа на ліжку підтиснувши ноги до грудей.

— Яка різниця, твої вовки й так увесь час крутяться неподалік, — пирхнула дівчина ледь підвівши голову.

В кімнаті світив лиш невеликий ліхтар-нічник. Через це силует Кіліана видавався ще більшим та таємничим, ніж зазвичай. Та це не лякало Нарайю, а навпаки — притягувало.

— Це не аргумент, — заперечив Кіліан.

— А те, що мені було лінь вставати зайвий раз з ліжка щоб відімкнути для тебе двері, це — аргумент? — в голосі дівчини прозвучав легкий виклик й Кіліан прийняв його. Він миттєво опинився навпроти дівчини й легко потягнув її ноги донизу, а тоді, спершись на витягнуті руки, навис над ними та зазирнув Нарайї в очі

— То, виходить, ти чекала на мене? — його голос злегка вібрував на дзвінких звуках нагадуючи про сутність, що ховалась в дужому чоловічому тілі, але цього разу Нарайя не боялаась. Щоправда, списувала вона це на втому після пережитого.

— Не чекала. Але ти приходив учора, і позавчора, і два дні тому… Тож, висновок напрошується сам собою, — знизала вона плечима.

— Хм… То мені піти аби зламати систему? — запропонував Кіліан відчуваючи як ця легка суперечка заводить його.

— Ні! Тобто — так, — під пронизливим темним поглядом, дівчина знітилась. Освітлення було недостатньо аби детально розгледіти очі Кіліана та їй чомусь здалося, що в них промайнув невеликий вогник. Але хіба вовки уміють таке?

— Перше слово дорожче за друге, — промовив Кіліан й вирівнявшись почав розстібати гудзики на сорочці. Він бачив, що дівчина уважно розглядає його й, тому не поспішав, а діяв поволі аж поки сорочка не полетіла на підлогу, — Та все ж, ми зламаємо систему, — додав спостерігаючи за тим, як дівчина поволі усвідомлює його слова.

— Ти про що? — врешті промовила дівчина, гучно ковтнувши коли Кіліан знову навис над нею. Щоправда, цього разу на ліжку він був на колінах. Руками ж він обхопив тіло дівчини та легко перемістив її й себе так, що вона опинилась лежачи в його обіймах.

— Сьогодні був важкий день. Потрібно добре виспатись, — промовив Кіліан зариваючись носом в

волосся дівчини.