-74-

Рішучим кроком Кіліан пішов у бік тренувальної зали. В його думках панував цілковитий хаос і кожна думка жалила неначе отруєна стріла ворога. Він не знав, як так сталося, що він опинився між двох вогнів — між обов'язком та почуттями. Перше почуття змушувало його підкорятися, слідувати правилам, аби вберегти його народ від вимирання, забезпечити процвітання та майбутнє у жорстокому світі, а інше — таке тепле та світле — вабило своєю чарівністю, давало надію і вірю в те, що і він заслуговує на щастя. Та чи зрозуміють його інші?

Вовк всередині Кіліана злився, завивав та хотів вирватися на волю. Його не влаштовувало те, що Альфа весь час себе стримував у кожному русі, кожному слові, жесті. Він неначе був закритий в золотій клітці без права вибору. Клятий обов'язок і кляті руни! Якби був інший вихід?! Але ж його не було. Хіба що…

Кіліан зітхнув, відкрив двері до зали та увійшов. Тут було порожньо та тихо. Він зняв верхній одяг, оголившись по пояс та став колотити мішки з піском, що були підвішені до стелі. І чим довше він махав руками, тим сильніше полум'я гніву розгорялося в ньому. Він був на межі і не одразу зрозумів як раптово перетворився на вовка. Заричав та звалив мішки на землю, вирвавши їх разом з ланцюгами, котрими були вони прикріплені.

На шум прибігла охорона та Аланіс. Він здивовано дивився на брата в подобі вовка, але думок його не чув. Альфа відгородився від усіх бар'єром. Він бажав тиші, спокою і ясності в думках. Рикнув на всіх та побіг геть. 

Першою прийшла думка піти до Нарайї та показати, хто тут головний. Бажає вона чи ні, а вона — його, і ніякі слова цього не змінять. Але опинившись біля її кімнати, рикнув та побіг далі. Силою він нічого не доб'ється, тільки сильніше налякає її та віддалить від себе. 

Пробігши ще кілька метрів він згадав про те, що сьогодні до його покоїв має прийти Бріна і на душі стало ще паскудніше. Він не хотів виконувати обов'язки, хоч знав, що мусить. Зрештою, Кіліан вибіг з палацу та побіг у сад, а звідти в ліс. Подалі від усіх. Там де, дихається вільно. Там, де свобода. 

Бродив Кіліан лісом аж до пізньої ночі. Набігався вдосталь, аж втомився. І він, і його вовк. Ясності в думках не прибавилося, але на душі трохи відлягло. Вже не так різко він реагував на слова Нарайї, котрі дівчина мала сміливість кинути йому в обличчя, але все одно це його ранило. Бо він розумів, що вона має рацію. Що він може їй запропонувати? Місце коханки? 

Повернувшись в замок, Кіліан пішов до старійшини, аби поговорити. Він відчайдушно намагався знайти інший вихід з цієї складної ситуації. А ще ж була Амаранта — його наречена. Звісно, що цей шлюб був за домовленістю і ніхто з них немає почуттів до іншого, але він її поважав. І Амаранту, і її батька і їхній клан. Війни з ними він теж не хотів, але хіба їх уникнути, якщо він відмовиться від шлюбу?

— Якесь замкнуте коло… — бурмотів він, крокуючи коридором до покоїв, котоі належали старійшині. В серці жевріла надія на хоча б один малюсінький шанс, що можна щось змінити. 

Старійшина був в своїх покоях. Саме вечеряв. Наодинці. В тиші. 

— Несподівано, — мовив чоловік, коли Кіліан зайшов до кімнати. 

— Сподіваюся, що не заберу багато твого часу, але хочу про дещо поговорити. 

Старійшина відклав вилку на стіл, випрямився та відкинувся на спинку крісла.

— Слухаю уважно, — він склав руки перед собою, зосереджено спостерігаючи за альфою, — Про що ти хочеш поговорити?

Кіліан відсунув стілець та сів навпроти. 

— Про обряд і про обов'язок перед рунами. 

Старійшина насупився, звів густі сиві брови докупи. 

— Тобто?

— Чи є шанс змінити умови, сам обряд чи дійсно воно таке важливе? Може, є якийсь інший шлях? Аби не забирати дівчат, не позбавляти їх їхнього життя, права на щастя і не виконувати те, що… — тут Кіліан замовк, бо не знав, як правильно окреслити усі його нічні обов'язки. Чомусь раніше він не думав про те, що інтим може бути огидним та небажаним. Раніше йому подобалися веселощі та любощі з усіма. 

— Зачати дитя дуже важливо, ти ж знаєш. Не ми це вигадали, — спокійно мовив старійшина. 

— Не ми, але завжди є інший шлях. Я впевнений. 

— Звісно є. Ти готовий відмовитися від статусу і передати владу кланом іншому?