-73-

Кіліан, дивлячись як силует дівчини зникає за поворотом, струсонув головою. Що з ним таке? Він не впізнавав себе. Важкий та втомлений рик вирвався з його грудей. Як же було все просто до того моменту як настав час виконувати вимоги договору!

Здаля почувся приглушений звук сурми й думками альфа сконцентрувався на обов’язку. Хоч це було не так вже й просто. Але Нарайя лишалась тут. Він поговорить з нею згодом.

Швидким кроком Кіліан попрямував туди, де зібралась невелика група вовків.

— Усе готово, — глухо обізвався Тео щойно Кіліан підійшов до нього.

— Чудово! — кивнув той у відповідь спостерігаючи за тим, як на невелику бричку ставлять короб з тілом Норін. При цьому Тео нервово глитнув. Однак Кіліан цього не помітив. 

Відразу після цього двоє дебелих вовків вивели Мірелу. Дівчина, хоч і розуміла, що її злодіяння виявлено, всеодно опиралася.

— Я докладу зусиль аби її покарали як слід, — промовив Тео нахмуривши й без того похмуре обличчя.

— Ти певен, що хочеш йти за межу разом з усіма?

— Так, — він відвів огляд від Мірел та підтиснув губи, — Гадаю це буде правильно. Адже я був тим, хто озвучував волю рун на відборі…

Кіліан мовчки кивнув погоджуючись зі словами Тео. Піднявши руку він віддав сигнал вирушати й процесія відразу ж рушила.

— Не затримуйтеся, — кинув на останок Кіліан. 

Він ще постояв на подвір’ї якийсь час, а тоді попрямував до замку. Краєм ока він вловив легкий рух обабіч себе. Зупинившись він озирнувся й побачив Бріну. Зрозумівши, що та прийшла провести так звану подругу він розізлився. Як можна підтримувати вбивцю? Чи в Мірели усі подруги під стать їй?

— Вона отримала те, що заслужила, — промовив Кіліан розвернувшись до дівчини, — Сподіваюсь суд буде справедливим й вона отримає гідне покарання.

— Я не захищаю її, — щиро промовила дівчина, — На відміну від Мірели я розумію умови договору.

В Кіліана смикнувся догори лівий кутик вуст.

— Розумієш? — ледь не по складах протягнув він, — То чому ж підтримувала її увесь час? — в голосі чоловіка було щось таке, що змусило дівчину відступити на один крок. І це не пройшло повз увагу альфи. Відразу ж прийшло порівняння з Нарайєю. Та з перших днів ненавиділа його та уникала. Але, чомусь, не боялась його.

— Бо ліпше триматись поруч з сильнішими, ніж стати об’єктом їх переслідувань.

Кіліан похитав головою. Звісно, логіка в словах дівчини була. Та в той же час він був певен, що якби дівчата відверто протистояли Мірелі, а не підтримували її, то трагедії можна було уникнути.

— Займися своїми справами, — врешті промовив Кіліан не вважаючи за потрібне продовжувати розмову.

— Але я шукала тебе! — вигукнула дівчина коли Кіліан зібрався йти.

— Мене? Для чого?

— За звичайних обставин все було б простіше. Але зараз… Я не знала в кого ще запитати як бути… — зніяковівши дівчина дістала кулон, що був захований під коміром сукні. Він світився. І, чомусь Кіліану здавалося, що яскравіше, ніж зазвичай.

Кіліан хоч і знав, що це неминуче, та все ж був здивований. Чомусь вірив, що саме в Нарайї засвітиться кулон. Це було б простіше. Особливо через те, що вона викликала в його вовка особливі відчуття. Але Бріна… Вона завжди асоціюватиметься з Мірелою. Хоч і заперечує щирість дружби.

— Останні події нічого не змінюють, — врешті видихнув він, — Покажи кулон Лавені й тебе приведуть до моїх покоїв увечері.

— Я можу приховати кулон. Якщо бажаєш, — запропонувала Бріна хоч замість вдячності в думки Кіліана закралася підозра. Пропозиція була замвнлива. Та хто зна, що від неї можна чекати. Тож він заперечно похитав головою.

— Не повторюй помилок Мірели. Не варто грати з долею та рунами. Це погано завершується, — стиснувши кулаки він швидко попрямував геть. Йому потрібно було звільнити тіло й думки від зайвих емоцій. І поле для тренувань було найкращим місцем.