-70-

Опинившись у своїй кімнаті Нарайя впала на ліжко і заплакала. Її серце стискалося сильніше при кожній згадці про подругу і здавалося б цьому горю не буде кінця. Якби не ці кляті традиції та дурнуватий відбір, то усе було б інакше. Зараз, Нарайя б готувалася до весілля з Маверіком, а Норін б була подружкою нареченої, або й сама готувалася б до весілля з якимось красенем з їхнього селища. Та  натомість вони шанс на щастя, кохання та свободу. А Норін… 

Не витримавши туги, що клубочилася у грудях і душила, Нарайя покинула кімнату. Хоч як би вона не хотіла нині сховатися від усього світу, а висидіти в чотирьох стінах не змогла. Проходячи повз кімнату Норін, вона схлипнула, але затулила собі рота рукою, змусивши саму себе замовкнути. Сльозами цьому горю точно не допоможеш.

Ступивши кілька кроків, вона опинилася біля кімнати Бріни. За дверима чулись голоси. Вочевидь дівчата вирішили попліткувати та обмусолити ситуацію, що склалася. А може й вирахувати власні шанси. Адже тепер їх залишилось троє. Та навіть двоє, адже Нарайя не претендувала на серце альфи та місце біля нього, хоча більше не відчувала тієї ж ненависті до нього, що в перший день знайомства. 

Навпаки, її ставлення змінилося, з'явилося розуміння поведінки Кіліана, іноді вона навіть співчувала йому. Адже і він не міг вільно обирати з ким бути, кого обирати та кого кохати. Бо та його наречена, котра була присутня в перші дні відбору, не здавалася Нарайї закоханою в нього. Іскри між ними не летіли, та й виглядали вони більше, як колеги чи хороші знайомі. Не більше. А отже, шлюб був домовлений і навіть одружитися Кіліан не міг з тією з ким хотів. Та й чи хотів взагалі? 

А якби Норін була жива? Чи мала б вона шанс стати його нареченою попри абсурдні старі закони? Мабуть, ні. Адже тут таких не треба. Людські дівчата — лише засіб для досягнення мети. Виконали свою місію і більше не потрібні. Крім Тесси. Її присутність тут це дійсно диво. Чи радше, виняток із правил. 

Нарайя цим винятком бути не хотіла. Як і закономірністю, ані статистикою для дурних правил. Вона хотіла жити і кохати того, кого хочеться. І повернутися додому. Але тоді вона забуде все, що побачила тут. І Кіліана забуде. 

Якби вона не пручалася власним почуттям, а щось в її серці змінилося і воно тягнулося до того, від кого варто було б ховатися. 

Вони — звірі! Не забувай! — спробувала нагадати собі вона, прокручуючи цю фразу в голові. 

На душі було так паскудно, що Нарайя вирішила піти в сад. Подалі від метушні, дівчат, вовків. Сховатися за якимось кущем було хорошою ідеєю, хоч вона знала, шо охоронець десь поруч. Цього разу її дійсно охороняли, а не тинялися деінде.

Зайшовши у глиб саду, Нарайя знайшла лавку та сіла на неї. Витягнула вперед руки, поклавши на коліна і роздивлялася свою мітку. Дивні знаки, літери, не зрозуміла мова — ці руни виглядали дивно для неї, але чомусь мали сенс. Вона це відчувала, хоч не могла пояснити. 

— Можна? — знайомий голос зазвучав зовсім поруч і вона підійняла голову. То був Кіліан. Тільки не той, котрий лякав її до дрижаків, не той, котрий грозився покарати її і не той, котрий закрив її в кімнаті. Це був зовсім інший чоловік — змучений, втомлений, убитий горем. Це був Кіліан якого вона не знала, але хотіла б пізнати. 

— Звісно, — відповіла відводячи погляд. З якось часу вона більше не могла дивитися на Кіліана, як на ворога і починала задихатися від його присутності. А в  його погляді вона тонула швидше, аніж монета в фонтані. 

— Дякую, що дозволив попрощатися з Норін. Для мене це було важливо. 

Кіліан просто кивнув. 

— Я б хотіла повернутися з нею додому і відбути похорон. Я б повернулася одразу назад, але знаю, що ви не відпустите. 

Кіліан зітхнув, стримуючись. В ньому нині кипіло так багато почуттів: і злість, і ненависть, і горе, котре пізнав і навіть співчуття до самого себе. Він не міг впоратися зі шквалом емоцій, хоч завжди був сильніше, стриманіше, мудріше. Та нині всі його якості лідера втратили сенс, як і його навики бути стійким, непохитним. Він майже вигадав, як помститися Мірелі і не викликати підозри, але в останню мить передумав. Хай Бог та люди будуть їй суддею, а не він. Він не вбивця, хоч вона це і заслужила.

— Мені теж шкода Норін. Повір, не менше ніж тобі. І випереджаючи твою наступну репліку, додам, що не лише через те, що вона була вагітна. А й тому, що вона була гарною людиною. Я це знаю.

Слова Кіліана були правильними, логічними і вона десь навіть пораділа, що він не такий черствий та байдужий, як їй здавалося. Однак, десь загорілася думка, що якби не трагедія з Норін, вони б більше не побачилися. 

— Так, Норін була чудовою. 

Нарайя опустила погляд на свої руки, а коли підняла їх, то побачила що очі Кіліана горять тим самим полум'ям, що й тоді, під час їхніх нічних зустрічей. 

— Твій кулон…