-69-

Нарайя підняла голову й оглянулася. Від несамовитого рику застигала кров у венах. Тіло покрилось тисячами дрібних пухирців, а серце, яке спершу завмерло від страху, почало шалено калатати розділяючи біль Кіліана. А це був він. Дівчина в цьому не сумнівалась. Тим паче, що вона сама не розуміючи, підійшла близько до крила, де зазвичай працювали старійшина та альфа.

Реакція Кіліана була зрозумілою та незрозумілою водночас. Нарайя розуміла, що Кіліан дізнався про те, що Норін зачала його дитину. Але вона й подумати не могла, що він може так емоційно реагувати. Адже він завжди такий стриманий та холоднокровний!

— Не хочеш підтримати його? — запропонував Аланіс, — Все ж ви обоє її втратили. Хоч і в кожного своя причина оплакувати нещасну.

Нарайя вагалась. І не тому, що боялась. А тому, що просто не знала як бути і які слова говорити.

— Навряд чи він буде радий мене бачити, — врешті промовила й оглянулась у пошуках потрібного коридору.

— Краще я піду в свою кімнату. Не можу дивитись на те, як відвозитимуть Норін на рідну землю й не могти бути там.

Аланіс кивнув погоджуючись з Нарайєю. Про всяк випадок він все ж показав потрібний коридор й спостерігав за тим, як вона йде. А тоді кивнув охоронцеві, що був неподалік.

— Прослідкуй аби дівчина дійшла до кімнати без пригод. І будь неподалік чи поруч з нею. За її життя й безпеку відповідатимеш перед альфою!

Якщо охоронець і мав заперечення, то в голос їх не висловлював. Надто у світлі останніх подій. Хтозна, що може ще трапитись.

Відправивши охоронця за Нарайєю, Аланіс попрямував до кабінету. Звідти не долинало гучних звуків. Тож хлопець сподівався, що Кіліан уже заспокоївся.

Не стукаючи він відкрив двері й оглянувся. Батько сидів за столом постукуючи пальцями по столу, на якому лежали старі фоліанти. Кіліан важко дихаючи ходив із сторони в сторону. Побачивши Аланіса він зупинився.

— Хіба ти не мав супроводжувати Нарайю?

— Вона вже попрощалась… Я відправив охоронця з нею. Про всяк випадок.

— Добре, — механічно кивнув головою Кліан.

— Мама розповіла про одну важливу річ…

— Вагітність Норін? — чи то запитував, чи то стверджував Кіліан. Аланіс жестом погодився з братом, — Ще один злочин Мірели. Як же шкода, що я не можу чіпати її! — він запнувся й вивчаюче поглянув на Аланіса, — Нарайя також в курсі?

— Так. Новина б всеодно дійшла до неї. Добре, що дізналась однією з перших. Вони дружили і…

— Годі! — зупинив сина старійшина, — Якщо все готово, то потрібно відправити злочинницю та її жертву за межу. А тобі, — він поглянув на Кіліана, — потрібно продовжити виконання договору!

Брати в німому здивуванні дивились на батька.

— Я звісно розумію, що договір потрібно виконати. Але навряд чи сьогодні це буде доречно, — брови Кіліана спохмурніли, а жували почали нервово смикатись.

— Я переглянув документ. У фоліантах немає згадки про виключення. Однак є ремарка, шо попри все потрібно дотримуватись умов. Можливо колись також були подібні інциденти. Але ніхто не писав про це. Незнаю. Але умова є. Потрібно виконувати. Я ж допишу у фоліантах про цей випадок та те, як ми реагували.

Аланіс хотів додати про те, щоб батько написав аби ретельно вивчали хто є вбивцею, перш ніж когось кидати в темницю. Та змовчав. Розумів, що погіршення стосунків в сім’ї зараз недоречне.

— Перевірю чи все готове для відправки, — промовив Кіліан та вийшов. В грудях клекотало обурення. Як же просто батькові було говорити про виконання договору! Адже це не він мав його виконувати. Як же бути йому, Кіліану?