-66-

Після його слів Нарайя більше не опиралася. Навпаки — поклала голову йому на плече, закрила очі та обійняла руками за шию. Раптово їй стало затишно у обіймах лютого ворога та того, кого до сьогодні вважала справжнім поганцем. Тільки от нині, ніхто інший, тільки Кіліан повірив у її невинність без зайвих слів, доказів та обрядів. Можливо, бо вірив їй? Чи відчував? 

А от старйшина та шаман не повірили, як і охоронці і ще мабуть половина цього клану. Та ц чи повірять? І чи не стануть переконувати Кіліана в протилежному? 

Поки Кіліан ніс її на руках, Нарайя встигла надумати купу всього і сама ж себе засмутили. Якби ще більше бути засмученою через загибель подружки, було можливим. Згадавши про Норін, вона схлипнула. Кіліан ще міцніше притис її до себе та поцілував у маківку. Такий простий жест змусив її відчути крапельку радості і полегшення, що бодай хтось на її боці. 

Щойно вони опинилися в кімнаті Нарайї, Кіліан поклав її на ліжко, вкрив простирадлом та вже збирався іти, як вона, сама не знаючи нащо, мовила:

— Залишся, прошу, — сльози все ще бриніли на її очах, а в душі бушувала гроза. Нарайя не знала, чи впорається з цим горем самотужки. Страх, що вона стане наступною, паралізував. Адже хтозна, що прийде до голови підступній Мірелі? Як вона взагалі могла таке вчинити? 

Кіліан закрив двері та присів на ліжку поруч. Взяв Нарайю за руку та легенько стиснув її. Її смуток та печаль в очах дратували його, адже знав, що в даній ситуації він нічим не зарадить. Оживити Норін він не міг. Та й самому було шкода дівчини. Той недовгий термін, що він її знав, вона була чи не єдина серед людських дівчат, хто не вважав його ані монстром, ані трофеєм. 

— Я побуду з тобою, але недовго. Мушу бути присутнім на всіх заходах нині та простежити, аби Норін підготували до транспортування додому, і цю, Мірелу… — Кіліан глибоко вдихнув, наповнюючи легені повітрям, а голову — тишею на коротку мить, — Якщо вона винна, її варто покарати якомога суворіше, але не буду брехати, ми цього робити не будемо. 

Нарайя різко підвелася, вперла погляд в його очі, котрі сяяла зараз неймовірним жовтогарячим відтінком. 

— Чому? Це вона вбивця! Вона штовхнула Норін. 

Кіліан взяв іншу руку Нарайі у свою та спробував зігріти її долоні та заспокоїти. Вона відчутно тремтіла. 

— За законом, вона, як і інші дівчата під нашою опікою та охороною до завершення обряду. Ми не маємо права шкодити їй, але я можу і мушу відправити її додому, разом з тілом Норін. І вже ви — люди — вчините над нею суд. 

Нарайя заплакала і звільнивши долоні з полону його рук, закрила ними обличчя. Кіліан зітхнув. Не такої реакції від дівчини він чекав. 

— Нарайє, послухай… — мовив тихо, щоб не налякати її, бо бачив, якою ніжною та тендітною вона була. А вся та зухвалість і нахабство разом з гострим на слівце язиком кудись зникли. І не було тієї войовничої людської дівчини, котра готова була вчипитися йому в горлянку за один лише хтивий погляд. 

— Я… я розумію, — прошепотіла крізь сльози, — Але це так нечесно. Вдома Мірела з заможної родини, і не факт, шо вони її десь не сховають чи банально допоможуть втекти. Вона не понесе покарання за свої злодіяння,а Норін… — Нарайя знову схлипнула, — бідна Норін більше не повернеться. Це я… я винна, що так сталося. Якби я тільки знала, я б і близько біля тебе не стояла б.

— Що ти таке кажеш? До чого тут ти? 

Кіліан слухав Нарайю і не міг скласти пазли у загальну картинку. Наче щось чув, розумів, але не бачив чітко те, що було на поверхні. Він простягнув руку, обійняв Нарайю за талію та притис до себе, всім своїм єством бажаючи заглушити її біль. 

— Що тут відбувається? — пролунало суворо та владно, наче грім серед ясного неба. Двері до кімнати прочинилися і в неї увійшли шаман, батько Кіліана, Аланіс та ще кілька охоронців, — І чого вона тут, а не в темниці?