-63-

— Отож, мені доповіли про те, що одну з обраних вбили, — промовив старійшина наче нічого не особливого не відбувалося, — Охорона знайшла тебе поруч з дівчиною. Руки були в крові. І все ж ти заперечуєш свою причетність до смерті бідолахи? — він грізно поглянув на дівчину по обличчю якої градом котилися сльози.

— Це Мірела, — прошепотіла Норін не маючи сили говорити в повний голос. Голова розколювалася від болю, а в очах туманилося, — Вона штовхнула Норін коли та намагалася заступитися за мене. Вже не вперше вона хотіла затіяти бійку…

— З чого б їй битися з тобою? — недовірливо пирхнув старійшина, — Тим паче якщо не помиляюсь, за наказом Кіліана ти сиділа у своїй кімнаті, а не вона. Може ти хотіла поквитатись з Мірелою, а Норін опинилась поміж вас?

— Ви з глузду з’їхали? — погляд дівчини зосередився на старійшині. Широко дивлячись на нього Нарайя розуміла, що навряд чи допоможе собі таким висловлюванням. Та все ж контролювати емоції не було сили. Як і бажання, — Та час коли я не бачила Мірели був найкращим! Та й за що я мала битися з нею?

— Не за що, а за кого, — поправив старійшина хоч в голосі було вже менше впевненості.

— Натякаєте на свого сина? Мушу Вас розчарувати. Не я за ним бігаю по п’ятах. І не я вбила Норін.

— Проведіть ритуал, — промовив старійшина до шамана, а сам повернувся йти, — З усім іншим розбереться Кіліан коли повернеться.

— То Ви просто підете? Й нічого не зробите Мірелі? — вигукнула Нарайя з останніх сил. Та старійшина не відповів. На мить підібгавши губи він все ж повернувся до дівчини спиною та пішов геть.

Вражена Нарайя дивилася вслід старійшині й не вірила в несправедливість, яка відбувалась з нею. Вже вкотре відколи вона потрапила сюди. І так чи інакше причетною була Мірела та Кіліан. Частинка її розуму сподівалась на те, що Кіліан буде чесним і докопається до правди. Тільки от судячи зі слів старійшини його немає. Тож навряд чи їй вдасться довести щось та вибратися з того місця де вона є.

За власними роздумами дівчина не зогляділась як шаман провів якісь маніпуляції й пішов до виходу.

— Приведіть Мірелу, — наказав старійшина опинившись у власному кабінеті. Він сидів за столом та постукував по ньому пальцями. В грудях вирувала лють. Ніколи раніше він не чув про те, щоб на відборі обрані вбивали одна одну. Чому ж це сталося на його черзі? Чим він завинив, що мусить розбиратися з цим?

Вовк у грудях завивав й просився на волю. Лиш багаторічна витримка та сила допомагали втримувати його. Тим паче, що за договором він не має права шкодити обраним. Хоча зараз цього дуже бажав.

В двері постукали й відразу відкрились. Вартовий ввів Мірелу. Вираз її обличчя був сумішшю страху та вагання.

— Це ти покликала охорону коли Норін померла?

Мірела кивнула головою й здригнулась коли почула як позаду гучно клацнувши закрились двері.

— Не варто боятись, — промовив старійшина уважно слідкуючи за дівчиною, — Адже ти нічого поганого не зробила. Чи не так?

— Звісно, — трохи осміліла дівчина, — Я не вина. Це все Нарайя. Вона постійно все звертає на мене. Це напевно тому, що заздрить мені.

— Заздрить? — перепитав старійшина відверто не розуміючи чому можна заздрити, — А яка причина цих заздрощів? — вкрадливо уточнив старійшина наче заздалегідь знаючи правильну відповідь. І тепер Мірелі потрібно було відповісти так, щоб не викликати сумнівів та відвести підозру від себе.