-61-

Мірела прокинулася коли було ще темно. Крізь сон потягнувшись повернулась на бік, очікуючи, що впреться в теплий бік Кіліана. Та на натомість впала в прохолодну подушку. Через це сон різко пропав й вона кілька разів покліпала остаточно проганяючи дрімоту. Про всяк випадок прислухалась до тиші в кімнаті. Сподіваючись, що Кіліан просто встав з ліжка, але є поряд. Хвилини йшли. Але тиша окутувала мовчазним холодом.

Злість та образа залягли в грудину дівчини. Ніяк не могла збагнути що могло змусити Кіліана посеред ночі залишити її у його ж власній кімнаті. Заспокоюючи себе, що він просто вийшов й скоро повернеться, дівчина лягла на спину прислухаючись чи не відкриються, бува, зараз двері. Була готова зустріти чоловіка з відкритими обіймами. Та час ішов, а нічого не відбувалось.

Прокрутившись до ранку невдоволена й невиспана Мірела неохоче попрямувала до власної кімнати. Вона вже практично дійшла до неї як краєм ока вгледіла як відкрились двері від покоїв де мешкала Нарайя. Зупинившись вона ступила крок вбік заховавшись за зеленою ліаною. Було доволі рано для прогуляноки та й вона знала, що Кіліан наказав Нарайї сидіти в кімнаті. Приготувавшись до того, що зараз отримає компромат на суперницю, Мірела завмерла. Адже з кімнати вийшов сам Кіліан.

Мірела спершу не повірила власним очам. Кліпнула кілька разів. Але це був він. В грудях дівчини все стислося. Образа, гнів та заздрість сплелися воєдино. Підозра темною пеленою впала на її голову. Невже він і справді покинув її, Мірелу, заради того аби прийти до цієї… Нарайї?

Заледве дочекавшись поки Кіліан зникне з поля зору Мірела вийшла з свого сховку. Вже й намірилась піти до в кімнату Нарайї, але зупинилась. Пригадала про охорону. Та й не зовсім приємна бесіда з альфою теж давалась взнаки. Тож розвернувшись Мірела таки пішла до своєї кімнати. Стискаючи кулаки вона обдумувала варіанти як вона може поквитатися з Нарайєю за зіпсуту ніч.

Вже опинившись в кімнаті дівчина розімкнула кулаки й зауважила як глибоко були втиснуті нігті в тіло. Розізлившись ще й через це Мірела зі злістю стягнула з себе одяг та одягла свіжу сукню.

Цього ж дня Нарайя з’явилася на сніданку. Вперше за довгий час. Зайнявши своє місце вона мовчки їла страви й лиш прислухалася до розмов.

— Ну от, наче місцями помінялися, — стиха промовила Лавена до Кіліана.

— Ти про що?

— Нарайя повернулась, то Діона поїхала.

— Поїхала? Але вона мені нічого не говорила! — обурився Кіліан розуміючи, що так і не поговорив з нею толком.

— Батько дозволив. Вона має вирішити якісь справи. Я не вникала, — стенувши плечима Лавена повернулась до сніданку. А Кіліан задумано поглянув на Нарайю. І чому йому здавалося що все це не просто так?

Нарайя, відчувши на собі погляд, підняла голову й зустрілась із поглядом вовчари. Було в ньому щось таке, що притягувало. Хоч і розуміла, що це неправильно і проти її принципів та все ж разом з тим поглядом якесь незрозуміле тепло проникало в груди й зігрівало серце.

— Прогуляєшся зі мною? — прошепотіла Норін розвіюючи чарівність моменту.

Нарайя кліпнула повіками наче проганяючи з очей ману. Всі вже завершували трапезу. Мовчки погодившись Нарайя підвелася й разом з Норін пішла в сад.

Мірела ж, заледве стримуючи лють, зачекала кілька хвилин й поарямувала за ними. За столом у неї виник план як поквитатися з негідницею, яка посміла зазіхнути на її альфу. І несподівана прогулянка лише сприяла його реалізації.

Ховаючись в тінь дерев дівчина наблизилась до подруг що неспішно прогулювались.

— Знаєш, під замком була ти, а втомлена я, — посміхнулась Норін милуючись величезним трояндовим кущем біля якого вони зупинились.

— Це все вплив вовчого лігва, — промовила Нарайя. Вона також милувалась квітами. У них в поселені тед росли троянди. Але ніколи не виростали такими великими й ароматними, — Як гадаєш, якщо попросити пагін, дадуть? — несподівано для себе запитала Нарайя, — Бабуся любить квіти. Їй би сподобалося.

— Це лиш око милує. А от запах огидний, — скривилася Норін й Нарайя здивовано поглянула на неї.

— Ти що! Вона ж має чудовий аромат… Та бліда он якась стала. Ти не захворіла?

— Ні-ні, все гаразд. Просто аромат не надто, — поспішно запевнила Норін й ухопивши Нарайю за руку потягла її від куща, — Просто ходімо від нього.

Мірела у своїй схованці завмерла. Страшна здогадка промайнула в голові й серце почало калатати розносячи гнів кожною клітиною її тіла. Забувши про Нарайю вона зосередилась на Норін. Потрібно було щось зробити. Але що?

Боячись не втратити час Мірела рішуче попрямувала до подруг. Мозок все ще працював над тим як бути. І в мить, коли вона порівнялась із Норін та Нарайєю дівчина все ще не була певно в тому, як їй бути.

— Ти що, переслідуєш нас? — запитала Норін щойно вгледіла Мірелу. Вона не хотіла щоб хтось підслухав їх з Нарайєю розмову й час від часу оберталась. Тож була певна, що Мірела з’явилась дуже швидко.

— Сильно треба, — вуста Мірели презирливо скривились та йти вона не поспішала.

— Мірело, якщо ти гадаєш, що тепер я терпітиму, то помиляєшся. Я можу і цього разу таки дам відсіч, — ступила крок вперед Нарайя. Адже була певна, що Мірела хоче продовжити попередню сварку.

— Думаєш злигалась з альфою, то все можна? — невгавала Мірела ще більше розгнівавшись. 

— Добирай слова та закиди, — процідила крізь зуби Нарайя. Як же їй хотілось аби ця зміюка зникла її очей та життя.

—Щоооо? — протягла Мірела ступаючи крок вперед. Норін побоюючись що знову повториться бійка кинулась поміж дівчат. Виставивши руки вперед вона злегка штовхнула Мірелу в груди.

— Зупинись! Чи тобі минулого разу не вистачило?

— Це не твоя справа! — гиркнула Мірела й схопивши дівчину за зап’ястя смикнула її вбік.

Норін, інерційно ступила кілька кроків втратила рівновагу й впала вдарившись головою в бетонний горщик з квітами.

— Норін! — Нарайя кинулась на подруги й гучно зойкнула побачивши як з під голови в