-60-

Наступні кілька ночей Кіліан провів у своїх покоях з іншими дівчатами, але жодна зустріч не принесла йому задоволення, а коли черга дійшла до Мірели, він і зовсім поник. Ще ніколи в житті йому не було так важко виконувати свої обов'язки альфи. Він і не знав, що тілесні утіхи можуть бути такими гидкими, а одна думка про близькість викликали в нього приступ нудоти. 

Єдине, що допомагало хоч трохи заспокоїтися — це думки про Нарайю. Спогади про їхні спільні ночі розпалювали в ньому вогнище жадання. І він навіть думав про те, аби наплювати на всі умовності та цю ніч провести саме з нею. Тим паче, що вона не могла знати засвітився її кулон чи ні. 

Посеред ночі, коли всі вже міцно спали, Кіліан пробрався, неначе злодій, до кімнати дівчини. В грудях палахкотіла пристрасть, котру підганяли власні думки: як він утримувати тонкий дівчачий стан в своїх обіймах, як полонить її вуста, вириваючи з горла солодкі стогони, як змусить, попри все, палати в його руках. 

Щойно Кіліан увійшов до кімнати Нарайї, то зіштовхнувся з її здивованим поглядом. Вона не спала, а сиділа на краю ліжка з книгою в руках і щось читала. Її очі спалахнули лише на мить, але дуже швидко Нарайя опанувала свої емоції та хмикнушаи під ніс, повернулася до читання книги. Не буде вона, цьому нахабному вовку, дарувати свою увагу. Нехай і не мріє! Вона — йому не рада!

— Привіт, Нарайє, — промовив Кіліан, повільно рухаючись до неї. Кожен крок пришвидшував серцебиття та бажання заволодіти дівчиною, як ніколи раніше. Від думок та емоцій вовк Кіліана вдоволено та завзято вив, видаючи хвостом. Він хотів отримати свою полонянку. 

— І вам доброго вечора, — пробубніла вона, не підіймаючи погляд. Наївно сподівалася, що її небажання розмовляти змусить його піти, інакше… інакше вона знову стане жертвою його чар. Як же це нестерпно боляче та солодко одночасно! Так і збожеволіти можна. 

— Я чув, що тобі дозволили прогулянки, — з нотками сарказму мовив він, сідаючи поруч на ліжко. Прусунувся ближче, заглянув через плече, розглядаючи те, що вона читала і щиро здивувався, адже то була книга з їхньої бібліотеки, книга про їхній вид. 

— Так, дозволили. Мабуть, бояться, що буду не достатньо здоровою задля того, аби подарувати дитя одному пихатому вовчарі, — Нарайя різко підняла голову і глянула на Кіліана. Погляд був зухвалий, в ньому палахкотіли іскорки бажання зачепити за живе. І їй це майже вдалося, якби бажання, котре скручувало його нутро не було сильнішим за жадання покарати поганку. 

Кіліан потягнувся вперед, схопив її за стан, іншою рукою за підборіддя та поцілував. В цьому поцілунку не було ніжності, він був квапливим, жадібним, гарячим. Торкався так, неначе бажав спалити дотиками, заклеймити навічно. Кіліан жадав Нарайю так, неначе спраглий бажав води, а в'язень — свободи. Він хотів і він брав, усе до останньої краплі, не даючи шансу на втечу. Нікому. Ні собі, ні їй. 

Ця ніч стала по-справжньому особливою для нього, для обох. Після пристрасті та любощів Кіліан вирішив залишитися з Нарайєю до ранку. Дивне відчуття в грудині не давало йому спокою, але й не відпускало, утримуючи біля дівчини. Він обійняв її втомлену та сонну, притиснув до себе та заснув поруч, слухаючи, як втомлено та гулко б'ється її серце в такт з його.