-58-

Поки його альфа та друг займався клопотами замку, Тео крутився довкола дівчат. Не тому, що йому так хотілося, а тому що так наказали. Від самого початку він не мав бажання брати участь в усій цій катавасії з людськими дівчатами, адже не раз чув від дідуся, яким обтяжуючим може бути це завдання. Та й дівчаті ті сильно відрізнялися від їхніх вовчиць. І не лише тим, що не мали другої сутності, бо в них жило щось значно більше та страшніше, аніж звір. В них була заздрість та зрада. 

І дуже швидко Тео впевнився в цьому на власні очі. Бо одна з дівчат — Мірела — виділялася серед інших і була вкрай потворною особою. Гидко від її вчинків було не тільки Тео, а й мабуть самим рунам, котрі обрали її для обряду. 

— От же ж поганка, — промовив він та скривився. Мірела сиділа за столом з дівчатами та розповідала дурниці про Нарайю, котра нині була під замком через… через довгий язик та непросту вдачу. Вона чи не єдина серед людських дівчат, хто намагався протистояти рунам та відмовлявся від обряду. Але не вийшло. Ні в неї, ні в жодної іншої. 

— Так і є. Мірела не знає меж, — до нього підійшла Норін, невдоволено зітхаючи. Сьогодні вона мала доволі сумний вигляд та почервонілі очі. Невже плакала? Через те що досі тут? А може через Кіліана?

— Уяви, що буде, якщо саме вона народить альфі сина, — озвучив свої, та й не лише свої думки, Тео. Норін зблідла ще більше та потупила погляд в підлогу. Таки через альфу… — з сумом подумав він. 

Тео не мав права думати про Норін, він це знав та розумів. Головою. Але от серце, воно тягнулося до неї так, немов вона єдина, хто міг би його зрозуміти. Це було дивно і навіть спочатку не зрозуміло йому самому, але тепер, коли він пізнав її краще, він відчував цей потяг ще сильніше. Норін виявилася милою, привітною та щирою дівчиною. Вона відверто хвилювалася за подругу, та й за кожну дівчину окремо (навіть за дурепу Мірелу) і щиро всім бажала добра. Її серце було чистим, сповненим віри у людей та добро. Вона і була саме добро, хоч і не його. Це, мабуть, печалило найбільше. Тео не мав права на неї. 

— Мабуть, це була б катастрофа… — прошепотіла зрештою Норін, без усмішки та ентузіазму. 

— Але якщо така воля богів та рун, — додала вона, намагаючись все-таки знайти бодай щось світле в темній душі Мірели, — то можливо все не так погано. Можливо, Мірела просто не вміє по-іншому?

Тео пирснув, хоча хотів реготати. Норін була такою ж чистою та світлою, як крапля роси, але такою ж наївною, як метелик, котрий летить на вогонь. Він хотів би захистити її цього вогню, від інтриг Мірели та можливого розчарування в майбутньому, але не міг. Єдине, що йому залишилося — так це бути поруч. Як друг. 

— Норін, ти занадто добра до неї. Згадай, як вона закрила тебе. 

— Ну так. Було, — Норін кинула невпевнений погляд на Мірелу та інших дівчат, котрі захоплено її слухали, — Та я не хочу думати про погане. До речі, у мене до тебе прохання. 

Тео повільно повернувся до Норін, заглянув їй у вічі, ледь всміхаючись. Його вовк радісно завив від самої присутності Норін і ніжності в її інтонації.

— Слухаю, — він був готовий на будь-що заради неї. Був певен, що й моря переплив би, гори б подолав і півсвіту обійшов би, якби вона лишень попросила. І чхав би він на обов'язок та наказ. Але ж вона не попросить. Тео бачив, що Норін цілком і повністю захоплена Кіліаном. І якщо руни вкажуть на неї — він нічого не зможе протиставити. 

— Ти можеш допомогти мені визволити Нарайю?