-56-

— Я все одно дізнаюся, хто це зробив. Від тебе, чи від когось іншого, — вкрадливо промовив Кіліан обпікаючи докірливим поглядом.

В цю мить в думках Нарайї щось наче перевернулося. Адже охорона була неподалік. Та й вона все розповіла охоронцям. Тео тут. То невже альфа не знає, що справді сталося?! Чи не хоче знати? Десь глибоко в грудях щось боляче смикнулось. Звісно ж. Вона не Мірела, яка всіляко намагається бути ближче альфи. То для чого йому правда. Зрештою вона сама не горіла бажанням щоб прикраса поверталась.

— Дізнавайся. Цікаво буде подивитись що тоді зробиш, — промовила Нарайя зазираючи в його очі. Вже й сама не знала де взялися сила й витримка протистояти пронизливому погляду вовчари.

Кіліан вагався. Звісно ж розумів, що через зникнення кулону дівчині нічого серйозного не загрожує. Адже потрапляючи сюди вони мають імунітет. Але й інших важелів впливу, окрім як страх покарання, у нього не було. Те, що кулон зник було неприємно для нього. Чомусь здавалося, що це не випадковість, що він зник відразу після спільної ночі.

— Чудово, — підтиснув підборіддя, — Тоді посидь в кімнаті. Можливо надумаєшся що відповісти.

З цими словами він вийшов гучно грюкнувши дверима.

— Сильно налякав, — вслід Кіліану промовила Нарайя, хоч він її й не чув. Повернувшись до вікна нахмуривши брови додала: — Не бачити тебе й твій світ навколо — це краще, що могло статись посеред цього хаосу.

Не встигла вона договорити як двері знову відкрились.

— Що ще? — запитала будучи певною, що це знову Кіліан.

— Що він сказав? — стурбовано запитала Норін закриваючи за собою двері.

— Наказав сидіти в кімнаті, — міцно стиснувши вуста вона все ж натягнуто посміхнулась.

— Але ж це Мірела влаштувала дебош, а тебе замикати? — не вірила дівчина.

Нарайя знизала плечима.

— Для мене так краще. Ніхто не придиратиметься.

Норін лиш похитала головою. Подумки вона вже складала розмову з альфою стосовно того, що сталося. Але про це завбачливо промовчала. Зрештою вона ж не знає чим та розмова закінчиться.

— Принесу тобі хоча б кілька книг з бібліотеки, — натомість запропонувала Норін.

— Тут є бібліотека? — здивувалась Нарайя. Хоча її здивування було радше скероване на неї. Адже вона могла додуматись про це і мала б чим зайнятися, — Звісно ж є, раз ти пропонуєш принести щось, — вже щиріше посміхнулась подрузі, — Це було б чудово. А то я вже не знала чим себе зайняти.

Норін вирішила не відкладати й відразу ж пішла до бібліотеки. Вибравши книги на свій смак вона занесла їх подрузі.

Лишившись в кімнаті Нарайя спершу з’їла їжу, яку принесла на таці мовчазна служниця. А тоді взяла до рук першу з книг. Нею виявилась історія клану в який вони потрапили. Ця книга була дещо іронічною. Адже вона все одно забуде про те, що читала коли повернеться додому. Але іншого варіанту скоротати часу в неї не було. Тож вона вмостилась в крісло та поринула в читання.

Попри очікування книга виявилась цікаво написаною й відкривала багато цікавого. Іноді дівчина шкодувала, що це все не залишиться з нею. Хоча, з іншого боку, навряд чи їй знадобляться ці знання…

За читанням дівчина провела кілька днів. Норін частенько навідувалась до неї. Пропонувала піти погуляти. Але Нарайя відмовлялась принципово не бажаючи зустріти Кіліана. Вона, навіть, почала вірити в те, що її омине повторення тієї ночі. Та, коли в один з вечорів в кімнату власною персоною увійшов альфа, зрозуміла: їй не вдалось уникнути іще однієї ночі з вовчарою. Тільки от замість гніву та злості в грудях ворохнулось незрозуміле відчуття.