-53-

Підвівшись Нарайя проігнорувала біль та поспішила за Аланісом. серце в грудях гупало від страху за хлопця. Чому він вирішив, що це Кіліан винний вона не знала. І хоч якою злою була на вовкулаку та все ж не могла допустити безпідставних звинувачень. Так же виховали її.

Тільки от далеко їй дійти не вдалося на крик прибігли охоронці й зупинили розпитуючи про те, що сталося. Нарайя відповідала та все ж не лишала спроб піти за юнаком. От би тут був хтось, хто міг би втрутитись! Лавена чи Діона. Але їх не було. І їй лишалось сподіватися, що все вирішиться.

За кілька хвилин поруч з нею з’явилась Норін. кинувшись до подруги вона присоромила вовків за те, що замість допомогти бідолашній дівчині вони мучать її розпитуваннями. І диво, це подіяло! Чоловіки відпустили їх. Щоправда, суворо наказали повертатись у власні покої. Мови про те, аби йти до альфи, не могло бути.

— Він дізнається про все, — промовив лиш один з них перш ніж піти.

Нарайя зціпивши зуби попрямувала в кімнату. Зрештою, якщо його піддані не хвилюються, то чого б це їй хвилюватися за вовчару?

— … тобі сподобалося?, — почула Нарайя тихе питання подруги, яка промивала її ранки.

Не зрозумівши про що запитує Норін вона намагалась інтуїтивно зрозуміти про що та запитувала. Зрештою зрозуміла, що нічого путнього додумати не може, тож таки перепитала про що та запитувала.

— Про Кіліана, звісно, — всміхнулась Норін злегка мрійливо, — Тобі сподобалося? Адже сьогодні була ваша ніч.

— Говориш так, наче ми закохані й щойно одружилися, — хмикнула Нарайя трохи грубіше, ніб сама сподівалась.

— Але ж він став твоїм першим чоловіком. Це особливий зв’язок, — мрійливо промовила дівчина й Нарайї здалось, що вона швидше говорить про себе, ніж про неї.

Хай там як, слова Норін змусили Нарайю задуматись. Кіліан і справді став її першим чоловіком. Хоч вона завжди мріяла що це буде Маверік. Тільки от цього разу, при згадці про коханого, вона не відчувала того жалю, що завжди. Невже щось змінилось? Вона хитнула головою. Це все напій який вона випила. Ось і все.

— Твій кулон, — зауважила Норін списуючи задуманість та мовчазність подруги на стрес після бійки з Мірелою, — Він зник.

— Мірела зірвала його й забрала, — врешті промовила Нарайя.

— От же ж зміюка! — блиснула очима подруга стиснувши кулаки, — Потрібно розказати про це Кіліану або його матері.

Нарайя смикнула бровою, а тоді подумала, що можливо і її Кіліан обпоїв. То невже зілля діє так довго?

— Може то й на краще? — тихо промовила, — Не треба буде брати участь у цьому всьому.

Тепер вже дивувалась Норін.

— Навряд чи то так минеться. Та й гляди, щоб пізніше Мірела не вчудила чогось. Від неї можна всякого чекати.

— Навряд чи вона таким займатиметься. Їй же головне в ліжко альфи попасти, — знизала плечима Нарайя ігноруючи дивне відчуття, що зашкребло у грудях. А вже наступної миті в двері постукали й не чекаючи дозволу двері кімнати різко відкрилися.

Кіліан, з палаючими очима не питаючи дозволу увійшов в кімнату. За ним увійшов Тео. З коридору заглядав Аланіс та увійти не наважувався.

Норін інтуїтивно відійшла в бік лишивши Нарайю та Кіліана один навпроти одного. Погляд, який уночі світився ніжністю, зараз був колючим та палав. Нарайя злегка опустила очі й хауважила надсічену губу. Невже це Аланіс зробив?

— І що за виставу ти влаштувала? — промовив Кіліан. Від твердого та холодного, наче крига голосу в дівчини по спині пробігся холодок.

— Схоже, ти не надто бажаєш моєї відповіді, раз відразу звинувачуєш, — процідила крізь зуби. Її погляд метнувся до Аланіса. Кіліан, прослідкувавши за ним, повернув голову в сторону брата та криво посміхнувся.