-44-

 Кілліан

Він йшов у свою спальню, тримаючи за руку Мірелу, а здавалося, що пригрів на руці змію. А коли вона сама накинулася на нього і поцілувала, то ледь не відкинув її від себе, як бридке створіння. Бо її дотик був огидним, і не викликав у його сутності нічого крім відрази.

На відміну від тих почуттів, що викликав у нього той поцілунок з Нарайєю. Разучою була різниця, ба більше — колосальна. І що найважливіше, він не міг зрозуміти чому: чому дозволив імпульсивному почуттю керувати ним, чому не зупинився і чому так шалено хотілося продовжити цілувати ту, котра й дивитися не може на нього та йому подібних. 

— Не зупиняйся, я не боюся! — Мірела розпустила коси, зняла з себе останній одяг та з усмішкою дивилася на Кілліана. Фізично вона була привабливою дівчиною, навіть дуже, і якби вони зустрілися за інших обставин, можливо, він би не зволікав, але зараз… зараз йому хотілося іншого. 

— Впевнена? — з лукавою посмішкою мовив тим часом він, адже груди переповнювало не те відчуття, котре варто було відчувати, аби здійснити передбачення рун. І щоб сконцентрувати свою увагу на виконанні обов'язків, він мав привести думки до ладу. 

— Аякже! — Мірела провела рукою по своєму стегну та вкотре усміхнулася. Але й цього було недостатньо, аби Кілліан забажав того, що ще кілька хвилин назад жадав зробити з Нарайєю. 

Дивно, та один дотик до саме цієї людської дівчини викликав у нього шквал емоцій, незвіданих і донині. Бо крім гніву, бажання, та дикої хіті, він відчув ще щось. Щось, що не було властиве ані йому, ані його звірові. І це викликало у нього внутрішні протиріччя. Адже головою він розумів, що усі ці традиції, відбір, передбачення рун та зачаття нового життя — не його мрія. Принаймні, не така, як він уявляв собі. І поцілунки з цими дівчатами лише данина обов'язку, і трохи розвага, не більше.

Але цілунок з Нарайєю шептав про щось інше…

— То ми так і стоятимемо, чи ділом займемося? — Мірела не покидала спроб звабити його, що дивним не було, і зазвичай йому подобалося… та не сьогодні. Сьогодні його дратувало все. Особливо в цій дівчині. 

— А тобі не терпиться? 

Кілліан обійшов Мірелу та дійшовши до столу, взяв кухоль в якому вже було вино, і одним махом випив його. А коли повернувся, то Мірела вже лежала на ліжку. Її хтива посмішка, котра не злазила з лица, викликала у нього не ті бажання, та не виконати волю рун він не міг. І зробив те, що ніколи б не додумався зробити — він уявив перед собою зовсім іншу дівчину. 

Варто було Кілліан відтворити в думках поцілунок з Нарайєю, тіло охопила пристрасть, і його вовк вдоволено завиляв хвостом. Полум'я жадання воскресло і несло його на своїх хвилях стрімко та нестримно. А бажання Мірели лише підсилювало потрібний ефект. Кілліан обійняв дівчину, притиснувши до себе та поцілував, затягуючи обох у вир відчуттів. 

Заснув Кілліан під ранок. Думки все не давали йому спати й неначе зводили з розуму. Він поривався покинути власну спальню та піти шукати Нарайю. Для чого? І сам толком не знав, але знаходитися поруч з Мірелою більше не хотілося. Коли пелена з очей впала, він зрозумів, як паскудно вчинив і тепер відчував себе покидьком. Бо з іншими дівчатами він принаймні був чесним. Не те що нині. 

Та щойно Мірела прокинулась і відкрила рота, він вже волів випровадити її геть. І жаль до неї зник сам по собі.

— Можеш йти, — сказав глухо, вказуючи їй на двері, бо сперечатися не було ні сил, ні бажання. 

— Але ж ми лише прокинулися… — пробурчала вона, явно очікуючи на інший прийом з його сторони. 

— То й що? У мене справи.

Кілліан встав з ліжка, натяг на себе одяг і подав Мірелі її:  

— Хутко, я поспішаю.

Дівчина пихтіла та була червона, як рак. Обурення мало не димілося з неї, але альфі було байдуже. Всі і так вважають його монстом, то однією думкою більше лиха не зробить. 

— Охорона тебе проведе. 

— Але ж…

Мірела ступила крок у його бік та він зупинив її зиркнувши з-під лоба. 

— Ніяких “але”…Це моя спальня і я тут вирішую. 

Мірела піджала губи та опустивши голову, вийшла з покоїв. І він нарешті видихнув. Однак, сумнівався, що так просто ця дівка забуде те, що він її вигнав, навіть не подякувавши за нічні пригоди. І можливо, знову дошкулятиме іншим дівчатам. З неї станеться!

— Що ти їй зробив?

На порозі з'явився Аланіс з вельми невдоволеним обличчям.