-38-

Побачивши Мірелу та кулон в її руці, Нарайя полегшено зітхнула. Значить, наступною гріти ложе нахабного альфи буде не вона, а це вже втричі більше шансів. І якщо пощастить, вона зовсім скоро стане непотрібною тут. Принаймні, їй хотілося вірити в це. 

— Всі бачили? Га? — махаючи кулоном, переможно мовила Мірела. Як завжди зухвала та самовпевнена, нині вона видавалася Нарайі пихатою та зрозумілою, і трішечки гидкою. Адже тільки Мірела могла так радіти цій дурнуватій традиції і радо йти в пастку звіра. 

Аланіс, котрий вже був у залі, помітив Нарайю, підійшов до неї, невдоволено зітхаючи. Він то, мабуть, сподівався, що до Мірели черга не дійде і в неї й шансу не буде, аби стати матір'ю нащадка його роду. 

— Чого встали, ведіть мене до мого альфи? — все так же гонорово говорила Мірела, вже звертаючись до Тео та Аланіса. 

І ні краплі страху перед цими вовкулаками вона не мала. А якби котрийсь з них не витримав її нахабства і покарав?

 Минулого разу Кілліан був не дуже задоволений її витівкою. Цікаво, а як він сприйме  новину про те, що саме ця дівчина буде в його покоях цю ніч? 

Аланіс закотив очі, Тео знизав плечима, подружки Мірели невдоволено косилися на неї, а Норін, бідна Норін з сумом опустила погляд у підлогу. Всім було незручно слухати Мірелу, і тим паче бачити її вдоволену пику. 

— Що ж, — ходімо, — зрештою мовив Тео байдужим тоном. Розвернувся та не очікуючи на Мірелу, вийшов з зали. 

Мірела зірвалася з місця першою та побігла за ним Здавалося б, для чого? Адже місце зустрічі та так відоме, та Мірела була б не собою, якби не прагнула виділитися. 

— Шкода, що вона потрапила сюди… — пробурмотів Аланіс невдоволено. Мірела встигла дістати і його за ці кілька днів. 

— А якщо вона стане тією самою? — все-таки озвучила побоювання більшості Нарайя. 

Дівчата поволі збиралися на вихід. До зали увійшла Тесса з пакуночками і вручила їх кожному.  Нарайї теж дісталося, а Аланісу аж два, бо інший був для Тео. Запах був неймовірним і Нарайя припустила, що там випічка. 

— Я щиро сподіваюся, що обраницею рун стане не вона, — зізнався Аланіс, коли вони вийшли від Тесси та поволі рухалися вулицею у бік замку. 

— А якщо вона? 

Нарайя хотіла знати, чи існують якісь винятки з цього старого правила та законів. 

— Тоді, я співчуваю моєму братові й нам всім. 

Нарайя не жаліла вовків, не шкодувала Кілліана і взагалі увесь їхній рід, котрий позбавив її право на щастя, однак, бачити Мірелу на вершині — також не хотілося. Не після того, як вона побачила її справжнє обличчя. 

— Твого брата ніхто і ніщо не може налякати, тим паче якась людська дівчина, — зауважила вона і відразу насварила себе за довгий язик. Вона все ж планувала потоваришувати з Аланісом, а натомість вже стільки разів практично скаржилася йому на брата та ображала його. 

— Налякати — ні! — розсміялася Аланіс, — Але вивести з рівноваги — так. І горе тій, котра таке вчудить. Я бачив його в гніві. Ще те видовище. 

— Уявляю… — тільки вимовила Нарайя і злякано зойкнула. Адже Норін, котра йшла попереду, зовсім неочікувано впала, втративши свідомість. Нарайя відразу кинулася до неї.