-37-

— Я гадав, тобі сподобається в Тесси, — Аланіс сів на лаву поруч з Нарайєю.

— Так і було. Спершу, — буркнула Нарайя міцніше обійнявши себе руками.

— Аж поки Тесса не сказала, що вовки, то не так вже й погано? — всміхнувся Аланіс хоч насправді йому було прикро що все склалося не так, як гадалося.

— Тесса розповіла? — схмурила брови дівчина ще більше ображаючись на жінку.

— Вона повернулась сама й було очевидно, що у вас була не найприємніша розмова. Тож я й розпитав її, — він спостерігав за тим, як Нарайя лиш міцніше стискає вуста. Звісно, розумів причину її поведінки. Але водночас йому хотілось аби й Нарайя проявила розуміння, — Невже тут так погано? Подивись навколо! Мені здається, що наш світ мало чим відрізняється від того, де ти виросла.

Нарайя оглянулась. Сад Тесси й справді був таким, як і вдома. Та й вовки були в основному в людській подобі. Якби не сказати, що це перевертень, то й не відразу здогадалась би. Але… Вона підтиснула вуста.

— Все одно я не з власної волі тут знаходжусь. Я була змушена стати однією з п’яти під тиском обставин. Невже ти справді віриш, що це так просто віддати своє тіло незнайомцю і, хтозна, можливо й народити йому дитину? — останню фразу вона ледь не вигукнула з усією силою. Та спохватившись замовкла й затулила обличчя руками. Здавалося, зараз би поплакати в волю. Але сліз не було.

— Не моя вина, що так сталось. Договір було укладено давно. Вовки пожертвували своїм життям коли допомогли встановити мир у ваших поселеннях. Гадаєш Кіліан чи його наречена в захваті від того, що вони мусять відкласти одруження через цей відбір? — він стиснув кулаки й відвернувся від Нарайї та поглянув вдалечінь, — Ми не можемо відмовитись від виконання договору. Інакше магія, якою він скріплений, візьме оплату життям вовків та людей. Не думаю, що ти б бажала, аби хтось загинув через це. Крім того, повір, руни ретельно обирають кандидаток. Це не випадковість, що ти потрапила сюди, а не лишилась зі своїм коханим.

Останнє слово прозвучало в вустах Аланіса наче плювок. Нарайя вже хотіла сказати про це. Але гучний писк із залу перервав її думки. Не розуміючи що сталось Аланіс рвонув в середину. Нарайя й собі поспішила за ним.

Забігши в середину вона заледве встигла зупинитись аби не стукнутись в широку спину вовчари, що стояв у проході. Обережно виглянувши з-за плеча Аланіса дівчина обвела зал поглядом. Усе було так, як і перед тим як вона вийшла. Єдине що змінилось, то це те, що Мірела стояла поруч зі столом стискаючи кулон, що висів на грудях. Її обличчя сяяло радістю й вона радісно всміхалась.

— Нарешті моя черга! — переможним тоном заявила дівчина повільно оглядаючи кожну з дівчат.