-36-

— Ні, цим двом бешкетникам, я не бабуся… Хотілося звісно бути нею, тоді, коли лише прийшла на  відбір і побачила їхнього дідуся. Це був дуже гарний та харизматичний вовк. Однак, доля склалася інакше. 

— Інакше? — здивувалася Нарайя, адже гадала, що ніхто, крім матері нащадка альфи не може тут залишитися. 

— Так, — Тесса лагідно посміхнулася, вочевидь пригадуючи події тієї давнини, — Моє серце полонив зовсім інший вовк, брат тодішнього альфи. Мій Гарольд. 

В очах Тесси з'явилися сльозинки. Вона швидко стерла їх долонею та продовжила:

— Я бабуся Діони. Ти мала бачити її в замку.

Нарайя задумливо дивилась на Тессу, намагаючись пригадати дівчину з таким ім'ям. Та за ці кілька днів, що вона перебувала за межею, стільки всього відбулося, що запам'ятати все було неможливо. До того ж вона досі хвилювалася за свою долю, аби не стати матір'ю нащадка альфи. Тим паче такого нахабного вовка, як Кіліан. Якби то був Аланіс, можливо, вона б і подумала, а так… Ні, ні й ще раз, ні. 

Та й Маверік, мабуть, вже зачекався її, шукає способи самому перетнути межу. А Кора… її маленька сестричка. Як же вона там без неї? А мама? А бабуся? 

На душі вмить стало бентежно та смутно і Нарайя опечалено зітхнула. Їй хотілося додому, скільки б вона себе не переконувала в іншому. Скільки б не намагалася триматися та все одно наступав час, коли серце Нарайі обливалося слізьми. 

— Не пригадую, — зрештою промовила Нарайя, — Але радо познайомлюся з нею. Вона теж людина?

Тесса похитала головою. 

— Моя Діона — вовчиця, наша бета. 

Нарайя схвильовано запитала:

— То ви таГарольд… — їй було важко і дещо соромно промовляти певні слова, але цікавість брала верх, — Ви стали його парою?

— Не тільки. Я стала його дружиною, членом його сім'ї та подарувала двох нащадків. Мій син — батько Діони. 

— Я гадала, що залишитися можуть лише ті дівчата, які дали нащадка альфі…чи…

Тесса взяла Нарайю за руку, погладила її.

— Я розумію, що тобі страшно, це все незвично і здається жахіттям, та спробуй дивитися ширше. Відкрий своє серце для чогось нового і прекрасне трапиться. Повір. 

Слова Тесси наче мали викликати у Нарайі спокій, адже були спробою підтримати. Однак, вона чомусь розлютилася.

— Дивитися ширше? Це ви серйозно? — спалахнула вона, — Та ці блохасті справжні монстри! Вони викрили мене та дівчат! Відірвали мене від сім'ї, сестри, коханого і змушують проходити дурнуватий відбір задля чого? Задля кого? Який мені зиск з цього?

Тесса спробувала заспокоїти дівчину, хотіла обійняти та Нарайя похитала головою. Можливо, жінці й вдалося стати своєю серед вовків та вона — Нарайя — точно цього не прагнула. Вона хотіла додому і лише кілька ночей відділяли її від мрії. Ще трохи й все закінчиться. 

— Все не зовсім так, Нарайє. Якби твоя бабуся…

Нарайя обірвала її на пів фрази. 

— Не треба. Ви жалієте їх, бо стали частиною їхньої спільноти, а я ніколи не зможу. 

Нарайя заплакала та побігла геть. Їй було образливо, що хтось настільки сильно полюбив вовків, що забув звідти він. І що Тесса забула не лише своє коріння, а й яку жертву довелося принесии тим дівчатам, яких насильно викрали та змусили проходити дурнуватий відбір для вовків. Адже люди нічого не отримували з цього. Жодної користі, лише втрати. Хтось втратив доньку, хтось сестру, а хтось кохану. А хтось — віру у світле майбутнє, надію на щастя та можливість вийти заміж за коханого.