-35-

   Дівчина підвела на Тессу погляд, в якому плескалося здивування. На що жінка лише загадково підморгнула. 

    — Поїж, а тоді відповім на твої питання, — всміхнувшись жінка підбадьорливо поплескала її по плечу та попрямувала до інших.

     Спершу Нарайя просто дивилась на десерт, намагаючись знайти відповіді самотужки. Але нічого не вдавалось. Бо все, що б не спало на думку, здавалось неймовірним і мало схожим на правду. Тож, пересилючи себе вона поклала шматочок пирога до рота та закрила очі. Хоч десерт і трохи відрізнявся на смак та все ж на якийсь час вона відчула себе на бабусиній кухні. Усе було як там: звуки, аромати та навіть обстановка.  Реальність відійшла на другий план. Був лише цей момент ностальгії.

     Раптом її браслет наче завібрував, повертаючи до реальності. Вона різко відкрила очі й зустрілася зі стурбованим поглядом Аланіса.

    — Ти в порядку? — чомусь запитав він самими лиш вустами.

    — Так, — промовила дівчина розуміючи, що не лукавить. Чомусь і справді стало краще та спокійніше.

     — Прогуляємось? — запропонувала Тесса повернувшись до Нарайї. На що дівчина ствердно кивнула.

     Вони вийшли прямо в сад з залу де сиділи, через двері, які спершу здавалися лиш декором.

   — Ти дуже схожа на свою бабусю, — промовила Тесса коли вони відійшли достатньо далеко від будиночка. 

     — То я таки не помилилась, Ви й справді знайомі з нею… — вражено промовила дівчина, — Але як? Адже Ви тут, серед вовків. Я гадала, що Ви теж…

   — Одна з них? — лагідно всміхаючись підказала Тесса щойно Нарайя зам’ялась на останніх словах, — Так, я стала однією з них. Але я людина, як і ти та інші дівчата. Знаєш, я давно не бачила чистокровних людей. Я й не сподівалася, що доживу до цього дня.

    — Ви гарно виглядаєте, — посміхнулася дівчина, — З чого б Вам думати про смерть?

     — Такі думки властиві з віком. А коли людина живе серед вовків, то й поготів. Тривалість життя відрізняється. І зараз я відчуваю це як ніколи… Але ми не для цього прийшли сюди, — спохватилась Тесса, —  Мені завжди було цікаво як склалась доля інших дівчат.

     — Інших?! — Нарайя все ще не розуміла про що говорить Тесса.

   — Ну так, — трішки недовірливо протягла Тесса, — Чекай, то ти не в курсі?! — її очі округлилися.

   — Не в курсі чого? — знову уточнила Нарайя, хоча в глибинах підсвідомості вона вже знала відповідь. Просто боялася визнати це.

    — Вони, як і я, свого часу були обрані на відборі. Як і ти та твої подруги, — зрештою промовила Тесса.

    — Вони мені не подруги, — прошепотіла дівчина почуваючись так, наче хтось пролив на неї відро крижаної води. А тоді спохватившись уточнила, — Не всі. Норін вийняток.

    Якийсь час Нарайя мовчала переварюючи почуте. За одну мить з’явилось так багато питань, на які відповідей вона отримати не могла. І ніколи не зможе. Адже бабуся там, за межею. І хоч в неї буде шанс повернутися, вона не пам’ятатиме того, що тут дізналась.

     — Бабуся ніколи не говорила про це, — врешті промовила дівчина поглянувши на Тессу. В очах якої було щось середнє поміж каяття та співчуття.

     — Дивно, — стенула плечима Тесса, — Хоча, можливо не бажала говорити через те що у неї не збереглося спогадів про події тут.

     — Але ж у Вас вони є? Ви можете розповісти? І… — ще одна разюча здогадка пронизала свідомість Нарайї, — Якщо Ви лишились, то… Ви бабуся Кіліана та Аланіса?