-33-

Нарайя втерши сльози тильною стороною долоні здивовано поглянула в слід Аланісу. Їй було абсолютно не зрозуміло чому він раптом зник. Вона, навіть, хотіла гукнути його чи наздогнати, аби запитати про це. Та, спіймавши на собі кілька лукавих поглядів прибічниці Мірели, зупинилась. Їй і так вистачає придирок Мірели. Не вистачало аби вона мала ще одну причину задиратись!

     І тут Нарайя зрозуміла. Аланіс недарма покинув її йшов попереду всіх. Вони вийшли на доволі жваву вулицю, де було повно народу. Було б доволі дивно, якби їх побачили попід руки.

     На подив Нарайї Тео порівнявся з нею разом з Норін. Подруга зацікавлено слухала його розповідь про історію містечка. І, навіть, ставила питання! Нарайя лиш смикнула бровою коли подруга побіжно поглянула на неї. Однак Норін чи то справді не помітила цього, чи то вдала, що не помітила. Зітхнувши Нарайя вирішила пізніше поговорити з Норін та розпитати її з чого раптом така цікавість до Тео. Зараз же вона краєм вуха слухала розповідь Тео та розглядала місцевість.

     Невдовзі вони звернули з головної вулиці на вузький пішохідний провулок. Будиночки рясніли вивісками різноманітних закладів. За кілька метрів від повороту вони зупинились. Вітрина зі скромною назвою “Їжа від Тесси” свідчила про те, що вони прибули до місця призначення. Тео відкрив двері пропускаючи спершу Аланіса, а тоді всіх інших дівчат в середину.

     — І це тут ми снідатимемо? — пирхнула Мірела знову заявляючи про свою присутність.

       — Повір, лише одиниці вміють готувати так, як Тесса! — хмикнув Аланіс. Однак, попри його веселий голос, погляд мало нагадував дружній. Нарайя подумала, що в цьому він дуже схожий на брата. Погляд Кіліана не менш красномовний, ніж слова.

     — Боюсь ти перехвалиш мене! — почулося з протилежного кінця зали.

      Нарайя підвела погляд на жінку, яка ввійшла через двері з табличкою “не для відвідувачів” і попрямувала до них. Перше, що кинулося дівчині в очі, то це її сиве волосся. Лиш тепер дівчина зрозуміла, що серед всього натовпу, що їм сьогодні зустрівся, вона не бачила сивочолих. Ззовні жінка нагадувала Нарайї її бабусю. Така ж невисока та худорлява. Хіба що зморшок менше. 

    Тим часом жінка підійшла ближче й почала вітатися з кожним  із їх групи. Аланіса та Тео вона обійняла першими. Далі поглянула на дівчат і її очі засяяли.

    — Я вже й не сподівалася побачити.., — промовила вона й похитавши головою почала почергово обіймати дівчат. Завершення речення загубилося поміж обіймами. І, здавалося, ніхто не звертав на це уваги. Однак Нарайя відчувала, кінцівка була важлива.