-31-

   Відповісти Діона не встигла. Почулись сурми й Кіліан різко встав з-за столу. Діона попрямувала за ним видихаючи з полегшенням. Цього разу обійшлося. Вона змогла уникнути відповіді. Але ж Кіліан повернеться до свого питання. І їй потрібно вирішити що відповісти.

      Вийшовши на вулицю Кіліан помітив, що стривожені жителі намагаються якомога швидше згуртуватись. Жінки з дітьми ховались до будинків. Інші ж хоч і продовжували працювати, та все ж оглядались навколо. Дехто навіть перекинувсь на вовка та слідкував за пересуванням вартових бувши готовим доєднатися в будь-який момент. Дар бети дозволяв Діоні відчути настороженість не лише обернених вовків, а й тих, хто лишався в людському образі. Кіліан же розумів занепокоєння вовків чисто інстинктивно. Адже відчувати міг лише обернених вовків.

     Керівник вартових швидко підбіг до Кіліана та неголосно про щось розповідав. Хоч як Діоні кортіло дізнатись про що вони говорили, але вона не могла втручатися ні фізично, ні ментально. Адже зараз Кіліан був не просто її другом. Він був альфою. І вона мусила зберігати субординацію. Лишалось лише чекати коли Кіліан сам їй розповість.

      Нарешті чоловіки договорили і керівник вартових повернувся до своїх підлеглих й почав віддавати накази. Більша частина вовків разом з керівником варти перетворившись у тварину подобу помчали в глиб лісу. Решта залишились в людській подобі.

     — Повертайся до шинку, — промовив врешті Кіліан.

      — Але я приїхала аби допомогти, — обурилась Діона.

     — Розумію. Однак я вирушаю на самий край кордону. Той самий… — Кіліан запнувся не бажаючи провокувати болючі спогади подруги. Адже не з чуток знав як вона реагувала на спогади після того випадку.

     — Я ж знала куди їду, — знизала плечима дівчина вдаючи безтурботність. Однак їй погано це вдавалось. І обоє це розуміли, — Я хочу перебороти це. Крім того, мої вміння можуть знадобитися.

     — Раптом щось — кажи відразу, — погодився врешті Кіліан і подав вартовим знак. Всі гуртом попрямували до лісу.

   Діона рухалась обережно тримаючись позаду Кіліана. Вона наполягала, що їй достатньо аби поруч був хтось з вартових. Однак Кіліан надто дорожив дівчиною аби випустити її з поля зору. Тож домовились, що дівчина триматиметься біля Кіліана, аби йому було спокійно. Однак поруч був ще й вартовий, аби не надто відволікати альфу.

     Неподалік почулося вовче виття, а тоді знову й знову. Наближаючись до них.

— Цього разу щось не так, — задумано промовив Кіліан наближаючись до краю володінь.

    Та Діона й сама це розуміла. Її вовчиця принишкла впізнаючи місця з минулого. Дівчині знадобилася вся її мужність аби опанувати себе та бути хоч трохи корисною. Про всяк випадок виставивши перед собою невидимий кордон проти впливу інших бет вона ментально промацувала територію.

     — Вони не пішли, — промовив Кіліан в ту ж саму мить, коли Діона зрозуміла це наштовхнувшись на вовчі сутності ворожого клану.

      Нове виття попереду них долинало саме від чужинців. Вони все ще були на їх території. Кіліан дав команду зупинитись. Вартові в людській подобі згуртувались біля них. Готові в будь-який момент захистити альфу. Однак все ж трималися позаду Кіліана. Вартові в подобі вовків зачаїлись неподалік, готові ринутись в бій в будь-який момент.

   Діона відчувала як вони наближаються. І хоч вони були вже не в подобі вовків, та все ж від них віяло спогадами з небезпекою. Дівчина не брехала Кіліану, вона бажала позбутись старих страхів. І була певна, що побувавши в цьому місці, позбудеться їх. Однак не очікувала, що наочно зустрінеться з кривдниками. Тож тепер, хоч як намагалась, але повністю опанувати себе не могла. Як і використати свій дар.

     З-за дерев вигулькнуло кілька постатей. Діона нарахувала шість чоловіків. Однак не була певна, що це були всі. Звинувачуючи себе, що в критичний момент не може використати силу на повну вона мовчки спостерігала за тим, як один з чоловіків відділився від інших та наблизився до них. Тепер вона могла добре розгледіти його. 

       — Хто ти, і чому шкодиш на території мого клану? — промовив Кілліан склавши руки на грудях. При цьому його голос нагадував гарчання вовка. Лише альфи могли поєднувати дві сутності. І незнайомець розумів це. Однак і страху не показував.

     — Ми не бажаємо воювати. Інакше б мої воїни не дозволили оточити нас, — промовив чоловік дивлячись на Кіліана. І лише тепер, почувши його голос Діона зрозуміла хто це.

     — Якщо це так, то що ж тобі потрібно? — хмикнув Кіліан явно не вірячи словам чоловіка.

     — Вона, — незнайомець тицьнув пальцем на Діону і їй здалося, що світ закрутився навколо неї.